Негайне звільнення – інших варіантів немає

У російського президента Владіміра Путіна немає іншого виходу, як звільнити українських моряків. Так вважає полковник Петро Лисенко – старший офіцер з Об'єднаного оперативного штабу ЗСУ, який прокоментував нещодавно ситуацію, яка склалася після інциденту в Азовському морі поблизу Керченської протоки.

 Полковник Петро Лисенко
 
–          З приводу інциденту в Азовському морі та захоплення українських військових моряків доводиться в основному чути думки політиків і дипломатів. Як виглядає ця ситуація з точки зору військового і яким ви бачите процес звільнення моряків у найближчій перспективі?

–          Коли з’ясувалося, яким саме чином були захоплені російськими прикордонниками наші моряки і три українські військові судна, стало зрозуміло, що це вже не взяття заручників так званими «зеленими чоловічками» або «донецькими шахтарями й трактористами», а цілком очевидна військова операція, здійснена конкретними підрозділами російських збройних сил, якими керують з кремля. І такі дії кваліфікуються за міжнародним гуманітарним правом як захоплення військовополонених.

Тобто згідно з женевськими конвенціями наші хлопці мають статус військовополонених. Тому коли ФСБ почало проводити так звані слідчі дії, командири екіпажів цих суден цілком справедливо зауважували, що вони є полоненими і не будуть давати жодних показів доти, поки їхні підлеглі, які виконували їхні накази, не будуть звільнені. Коли і яким чином їх можуть звільнити? Це можуть зробити хоч зараз. Звісно, якщо розуміння ситуації верховним головнокомандувачем збройних сил Російської Федерації буде відповідати нормам міжнародного права, а конкретно женевських конвенцій. Але російська сторона, як ми бачимо, демонструє зовсім іншу позицію, ігноруючи всі міжнародні правові норми і досягнуті домовленості, починаючи з Будапештського меморандуму й завершуючи міжнародним гуманітарним правом стосовно ведення бойових дій і дотримання при цьому відповідних правових норм.

До речі, міжнародне гуманітарне право застосовується не лише тоді, коли оголошується війна, а й при будь-якому військовому конфлікті, коли є ознака його як такого. І саме це російська сторона якраз ігнорує. Тому Україна й пішла шляхом дипломатично-правового та інформаційного впливу на дану ситуацію, щоби створити певний міжнародний резонанс навколо неї і заручитися підтримкою найперше тих країн, які й формували засади міжнародного гуманітарного права і підписували зокрема женевські конвенції. Тому останнім часом і в Раді безпеки ООН, і в Генеральній Асамблеї ООН було прийнято кілька резолюцій і стосовно Криму, і стосовно захоплення українських кораблів біля Керченської протоки. І більшість країн, які є членами Генеральної Асамблеї ООН, проголосували саме за ці резолюції. Як відомо, питання щодо ситуації в Азовському морі і Керченській протоці та звільнення українських моряків має розглядатися й на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи.

–          Ще задовго до подій 2014-го року ви займалися зокрема і питаннями захисту прав військовослужбовців. Як ви можете пояснити той факт, що з початку анексії Криму і військового конфлікту на Донбасі захопленим українським громадянам – і цивільним, і військовим, зокрема й узятим у полон українським морякам, Росія послідовно висуває звинувачення виключно за статтями російського кримінального законодавства, а не діє згідно з нормами міжнародного права? Тих же моряків наразі судять як банальних порушників «російського кордону», ігноруючи те, що вони є насправді військовополоненими. Складається таке враження, що відоме своїми імперськими амбіціями російське керівництво намагається продемонструвати таким чином свою імперськість, мовляв, ми не визнаємо їх як громадян України, а судимо як підданих імперії. Окрім усього іншого ви вбачаєте у такій поведінці російського керівництва саме імперський підхід?

–          Звісно, поведінка російських керманичів наштовхує й на такого роду міркування. Що стосується можливого засудження українських моряків, як саме проходитимуть судові процеси, ми побачимо вже найближчим часом. Поки-що ми знаємо лише те, що їх звинувачують у порушенні державного кордону і так званих територіальних вод Російської Федерації. Але ж наші моряки виконували наказ свого командування. Це не наказ служби безпеки або якоїсь розвідки, скажімо, про заслання агентів на ворожу територію через державний кордон Росії, а звичайний похід українських суден в українські порти за заздалегідь узгодженим курсом.

Зрозуміло, що будь-який наказ військового командування, а особливо зараз, коли ми перебуваємо фактично в стані війни з Росією, має бути засекреченим. Але він не є кримінальним. Коли б він був злочинним, наші моряки вже давно б заявили про те, що їх змусили його виконувати. Натомість вони чітко розуміють, що діяли в межах законодавства України в територіальних водах своєї держави, виконуючи цілком правомірний наказ, який не суперечить нормам міжнародного права.

І найголовніше – навіть згідно з російським законодавством висуваючи звинувачення українським морякам у порушенні державного кордону, російська сторона мала би зробити якийсь запит у міністерство оборони України відносно наказу, який виконували екіпажі українських суден, «порушивши» при цьому так звані «російські територіальні води». Але ж для нас це не «російські територіальні води», а українські, а це означає, що дане протиріччя відразу ж виводить цей конфлікт з рівня звинувачень українських громадян в порушенні російського кримінального права на рівень міжнародного права. І в такому разі Росія має негайно звільнити захоплених українських моряків, які виконували наказ свого командування, і вже з’ясовувати стосунки з українською державою та з тими, хто безпосередньо віддавав цей наказ.

–          Але ж переходити в формат міжнародного права російському керівництву не вигідно, адже воно розуміє, що таким чином себе повністю обеззброїть і не матиме жодних шансів. Саме тому йому, напевно, й потрібні українські моряки у якості заручників. А з іншого боку, враховуючи нашу передвиборчу ситуацію і заяву російського президента Владіміра Путіна, що з нинішнім керівництвом України жодних перемовин бути не може і він покладає надії на можливі домовленості з новою більш договороздатною і лояльною до Кремля українською владою, звільнення українських моряків і всіх заручників, які перебувають у російських тюрмах і в підвалах так званих сепаратистсько-терористичних республік, відкладається принаймні на післявиборчий період. То як тут бути – чекати завершення президентської і парламентської виборчих кампаній?

–          Починаючи з 2014 року Україна перебуває де-факто в стані війни, а де-юре – виходить, що ми маємо внутрішній конфлікт, на чому наполягає на всіх міжнародних рівнях Росія. Хоча по Криму вона вже визнала своє втручання, а зараз інцидент в нейтральних водах азово-чорноморського басейну з захопленням російськими прикордонниками українських військових моряків і суден виявив конкретну дію, яка інкримінується як порушення міжнародно-правових актів і може розглядатися як факт російської військової агресії.

Тобто це якраз і доводить, що Росія перебуває в стані військового конфлікту з Україною. Отже, заявляючи про те, що матиме справу лише з новою українською владою, Путін навіть не розуміє, як під час нинішньої виборчої кампанії в Україні він підставляє усіх претендентів на пост глави української держави, у тім числі й проросійських, і який плюс він дає нинішньому верховному головнокомандувачу – президенту Петру Порошенку. Так що всі, хто буде казати своїм виборцям, що він готовий розмовляти з Путіним про звільнення наших моряків, апріорі вважатимуться його людьми. І саме під такого путінського «ставленика», якщо він прийде до влади, і будуть відпущені українські моряки, засуджені за російськими кримінальними законами всупереч міжнародному праву. Тим самим та людина на посаді президента України, яка піде на таку угоду з Путіним, також вважатиметься порушницею міжнародного гуманітарного права та існуючого світового порядку.

Таким чином, Путін сам себе заганяє у глухий кут і штовхає туди ж своїх спільників і можливих партнерів. Але все ще є надія, що найближчим часом російський очільник таки зрозуміє: такий шлях для нього і для омріяної ним імперії втрачає будь-які перспективи мати хоч якусь вагу на міжнародній арені.

–          Але поки-що ми бачимо, що не зважаючи на економічні санкції і тиск міжнародної спільноти, більше року не було звільнено жодного українського заручника. І навіть тривале голодування Олега Сенцова з вимогою звільнення усіх українських в’язнів кремля не призвело до бажаного результату. І це говорить про те, що поки не будуть вирішені украй важливі для кремля стратегічні питання геополітичного характеру, Путін і надалі утримуватиме заручників, які йому для цього, власне, й потрібні. 
 
–          Справа в тому, що всі, хто перебуває в кремлівських застінках, окрім моряків, запроторені туди не як військові, які діяли в форматі виконання бойових наказів, а як цивільні українські громадяни, проти яких путінським режимом було сфабриковано кримінальні справи. Тому за тими чи іншими мотивами, зокрема й політичними, їх можуть утримувати в неволі як завгодно довго.  А от з українськими військовими моряками ситуація дещо інша. Це якраз той прецедент, який повністю висвітлив суть путінського режиму, зачепивши його основи. Тому в питанні звільнення українських моряків Путін, як на мене, тягнути не буде, і є надія, що ситуація розвиватиметься дуже швидко. І тоді, можливо, звільнення моряків якраз і відкриє шлях на свободу й для інших українських в’язнів. Просто аргументи проти дій кремля набувають дедалі більшої сили і вже виходять на критичний рівень, коли треба щось вирішувати.

–          Тобто заява спеціального представника Державного департаменту США з питань України Курта Волкера про те, що українські військові моряки можуть бути звільнені вже найближчим часом, очевидно, має під собою досить вагомі підстави?

–          Скажемо так, що у Путіна немає вагомих аргументів – треба просто негайно відпускати українських військових моряків. Адже для всіх очевидно, що російського кордону ніхто не порушував. Якщо росіяни мають якісь претензії щодо нових меж їхніх територіальних вод, спочатку їх треба було узаконити і в міжнародному форматі, а вже потім з’ясовувати стосунки зі своїми сусідами, хто є порушником встановлених кордонів.

Розмовляв Володимир Стецюк

Фото автора
 
Теги: Україна Росія Азовськеморе захоплення моряки міжнароднеправо звільненняшаблоны для dle 11.2
Полковник Вешняк
"Скажемо так, що у Путіна немає вагомих аргументів... П. Л." Поза сумнівом, з точки зору здорового глузду та формальної логіки, не те, що вагомих, а жодних аргументів! Але... Але, чи можливо щодо Вовочки керуватись здоровим глуздом та логікою нормальної людини? Схиляюсь до думки, що, зокрема і полоненні моряки, як засіб шантажу, Вовочка буде намагатись використати, як кажуть, до останнього. До того ж, варто очікувати від Вовочки наступних, ще більш зухвалих витівок, наслідки котрих, навіть мені важко спрогнозувати.

  • Подобається
  • 1
Додати коментар