Якщо не було зради, то що тоді було?

Після нормандського саміту по українських провладних та опозиційних змі рознеслась «блага звістка»: «Зради не було!» І першими заявили про це учасники акції «Нічна варта на Банковій», які готувалися влаштувати «теплу» зустріч президенту у разі перетину ним червоних ліній, визначених учасниками громадських рухів «Ні капітуляції», «Рух опору капітуляції» та інших громадських об’єднань і опозиційних політичних партій. Зрештою, не побачивши перетину президентом червоних ліній, а отже й зради, по завершенні підсумкової прес-конференції учасників саміту в Парижі учасники акції вже вночі згорнули намети потенційного майдану і зняли варту біля його офісу.

Наперебій коментуючи перемовини в форматі нормандської четвірки, досить оптимістично оцінюють позицію на саміті поки-що недосвідченого в міжнародних питаннях, але досить амбітного українського президента Володимира Зеленського і вітчизняні політики та численні політичні експерти. Принаймні оцінки, які здебільшого доводиться чути, розподіляються в межах позитивних параметрів – від «успішно» до «могло бути гірше».

Нормандський саміт в Парижі
 
І тут виникає цілком закономірне запитання: якщо не було зради, то що ж тоді було, коли…

…Коли лідер країни, яка потерпає від військової агресії свого більш могутнього сусіда й щодня втрачає своїх громадян, не здатен чітко й зрозуміло заявити про це на міжнародному рівні, назвавши речі своїми іменами: хто агресор, хто жертва, які у неї вимоги до агресора і якої допомоги вона очікує від міжнародної спільноти. Але замість чіткої артикуляції щодо негайного припинення вогню та виведення з території України російських військ і озброєння, ми почули якісь мантри про «сподівання», «потепління», «розуміння», «намагання» і «домовляння домовлятися».

Натомість досить чітко озвучив свої умови лідер країни-агресора, який чомусь бере участь у саміті не як сторона конфлікту, а тому й дозволяє собі жорстко вимагати від України забезпечення тих чи інших додаткових прав і надання певних політичних преференцій для населення окупованих ним територій. Приміром, на побутовому рівні це виглядало б так, коли сусід, який захопив кімнату в твоїй квартирі, починає тобі дорікати, що ти нібито якось не так поводишся зі своєю дружиною, а відтак маєш і його в ній приписати, щоб він контролював твої стосунки з нею.

Однак те, що виглядає абсурдом на побутовому рівні, виявляється, на рівні міжнародному можна подати, як щось цілком прийнятне. Принаймні, міжнародні посередники у так званому нормандському форматі в особі президента Франції Мануеля Макрона і канцлера Німеччини Ангели Меркель називати речі своїми іменами також не поспішають і продовжують робити вигляд, що ніякої зовнішньої агресії в Україні нібито й немає, а є лише внутрішній громадянський конфлікт, і Росія лише виступає на боці донецьких і луганських проросійських сепаратистів.

Звісно, така хибна картина світу в так званому нормандсько-мінському форматі, на  безальтернативності якого продовжують наголошувати і очільники Росії та України, і міжнародні посередники, сформувалася не сьогодні. Але ж новообраний український президент Володимир Зеленський, який прийшов до влади завдяки обіцянці швидкого миру, очевидно, розраховував його досягти, якраз зламавши цей хибний нормандсько-мінський стереотип. Однак, як показав нещодавній нормандський саміт у Парижі, ніхто нічого ламати не збирався. Хоча вагомий привід для цього у нового українського очільника таки був, адже, як стверджують експерти, термін дії мінських домовленостей вже давно сплинув. Відтак, враховуючи цілковиту недієвість мінського формату, новому лідеру воюючої країни можна було б запропонувати, скажімо, будапештський чи якийсь інший формат, включивши в коло міжнародних посередників, приміром, більш лояльних до України американців і британців. Але молоде вино вирішили знову залити в старі міхи. Тож виходить, що своїм маніакальним прагненням нормандської зустрічі Володимир Зеленський фактично перезапустив абсолютно неродуктивний нормандсько-мінський процес, але у ще більш безнадійному для України варіанті – з так званою формулою Штайнмаєра.

Узгодивши напередодні нормандського саміту формулу Штайнмаєра, авторство якої, за твердженням експертів, фактично належить Владіміру Путіну, українська сторона тим самим погодилась і з запропонованою ним дорожньою картою процесу врегулювання ситуації на Донбасі. А це підготовка і проведення виборів на окупованих територіях до виведення російських військ і незаконних бандформувань та передачі контролю над кордоном, що означатиме легітимацію влади підконтрольних кремлю проросійських сепаратистів. Це надання особливого статусу ОРДЛО на постійній основі, що означатиме федералізацію України. Це амністія бойовиків з усіма витікаючими наслідками. Тобто, це і є перетин усіх червоних ліній, від чого застерігали активісти «Руху опору капітуляції» та інших протестних рухів.

Після проведення нормандського саміту в Парижі формула Штайнмаєра, звісно, потрапила й до підсумкового документу, який передбачає її імплементацію в законодавство України. І що б там не говорив на прес-конференції президент Володимир Зеленський про свою тверду позицію щодо необхідності вирішення спочатку безпекових, а потім політичних питань, зафіксованих у мінських домовленостях, узяте зобов’язання Україні таки доведеться виконувати. Хоча в самих мінських домовленостях формули Штайнмаєра як такої й немає.

Однак можливість внесення змін у мінські домовленості, якщо у них зацікавлена російська сторона, не означає того, що можна щось змінювати на користь української сторони. Скажімо, той же Владімір Путін на прес-конференції в Парижі категорично наполягав на «нєзиблімості» мінських домовленостей в частині почерговості виконання передбачених у них пунктів узгоджених дій щодо врегулювання конфлікту. Це відносно пропозиції Зеленського змінити порядок виконання цих пунктів, поставивши наперед саме безпекові питання. Але, що дозволено кесарю… Судячи з того, як реагують європейські лідери на звіряче вбивство громадянина Грузії Зелімхана Хангошвілі у центрі Берліна, слід якого тягнеться до російських спецслужб, «кесарю» дозволяється багато. А тому він дозволяє собі ще більше.

Ну не бачать європейські лідери особливої загрози в тому, що з Росії поширюється тероризм не лише на територію українського Донбасу, а й у саму Європу. Тож амністувати терористів Донбасу, дозволити їм провести вибори і створити підконтрольну Росії терористичну автономію – теж для них не проблема. А сидіти з терористом №1 за одним столом, потураючи усім його забаганкам, – взагалі стає трендом сучасної Європи.

А що там кажуть на саміті про безпеку?

Домовилися до кінця року домогтися повного припинення вогню на лінії зіткнення, продовжити процес розведення сил і перевести міжнародну моніторингову місію ОБСЄ на цілодобовий режим спостереження. «Наші радники і фахівці працюватимуть чотири місяці над посиленням безпеки», – запевнив на прес-конференції господар нормандського саміту в Парижі французький президент Мануель Макрон. Однак виводити війська з окупованого Донбасу до виборів ніхто не збирається. А після виборів, судячи з усього, не будуть виводити й поготів. Адже домовлятися з Росією, як зазначив хтось із харківських волонтерів, все одно, що з кілером, який на тебе полює.

То про яку зраду ми тут говоримо? Зради дійсно немає. Про яку безпеку ми говоримо? Безпеки також немає. То що ж ми тоді маємо?

Маємо те, що нічого не маємо з того, що дозволило б українцям хоча б сподіватися на обіцяний мир. Натомість маємо продовження з боку чинної української влади та її оточення цілком очевидних дій, спрямованих на послаблення національної безпеки та демонтаж України як незалежної держави. За дивним збігом обставин, на другий же день після саміту було закрито відомий сайт «Миротворець», який дуже дратував росіян і їхніх лугандонських маріонеток, а нардеп від президентської партії «Слуга народу» вніс до парламенту законопроєкт  про скасування закону про державну мову в Україні. І такі відверто провокативні дії під публічне запевнення президента Зеленського про неприпустимість перетину червоних ліній лише підтведжують правдивість поширеного у соцмережах вислову, що крізь зелені окуляри червоних ліній не видно.

Володимир Стецюк

Фото з відкритих джерел

Теги: Париж НормандськийСаміт Макрон Меркель Путін Зеленський ЧервоніЛінії Зрадашаблоны для dle 11.2
Додати коментар