Революційних змін без революційної політичної сили не буває

З архіву української революції

Гасла Майдану, січень 2014 р.

Окрім російсько-терористичної війни, яка триває на Донбасі, сьогодні в Україні набирає обертів ще й війна олігархічна – за контроль над владою, ресурсами, фінансовими потоками, правоохоронними органами, збройними силами і взагалі контроль над контролерами… І в цій війні українське суспільство відчуває як ніколи гостро, наскільки залежить його безпека від справді незалежних і в той же час некорумпованих судів, прокуратури, міліції й дистанційованої від політичного впливу та політичних розбірок армії. Іншими словами, якщо всі ці державні інституції перебувають у кардинально протилежному стані, говорити про демократію й відповідний демократично-правовий режим в країні, яка начебто сповідує демократичні цінності й декларує свій проєвропейський шлях розвитку, не доводиться.

Відтак найпершим завданням українського парламенту – принаймні його так званої демократичної коаліції – мали би стати деолігархізація, демонополізація та декорупцізація, без чого жодні реформи в країні просто неможливі. Разом з тим і без якісно нових правоохоронних органів таке надскладне масштабне завдання є невирішуваним. Отже – замкнене коло, розірвати яке звичайним політико-правовим шляхом неможливо. Тому постмайданні політичні сили, що представлені нині у владі, й неспроможні вирішити це надскладне завдання, адже такі речі можливо здійснити лише шляхом революційним – радикальними методами і рішучими діями. На жаль проголошена Революція Гідності, попри її революційні гасла, революційної сили – політичної партії або якогось революційного альянсу політичних сил – так і не народила. Але навіть якщо б таке й сталося, не лише авторитарна Росія, а й ліберальний Захід революційного шляху змін в Україні нізащо б не сприйняли. І це ще одне замкнене коло – зовнішнє, яке позбавляє українців можливості докорінно змінювати свою країну.

І все ж поява нової РУП – Революційної української партії, так само, як і Європейської революційної партії, лише питання часу, адже необхідність революційних змін вже давно назріла не лише в керованій псевдо ліберальними силами Україні, а й у самій ліберальній Європі.

18 травня 2015 р. 

Володимир Стецюк

Теги: Майдан революція зміни деолігархізаця демонополізаця декорупцізація

Фото автора

Джерело: https://www.facebook.com/vstecuk?lst=100001734064014%3A100001734064014%3A1488879664шаблоны для dle 11.2
Полковник Вешняк
СПІВЗВУЧНІ ТЕЗИ, ХОЧА І ЗАДЕКЛАРОВАНО ЩЕ П'ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ ТОМУ. (Десь в мережевому просторі можна ще натрапити на цей текст.) "Остаточна перемога українців в здобутті УКРАЇНСЬКОЇ України і як наслідок цілковита руйнація та остаточне знищення постсовєтської, злочинної, феодально-ієрархічної СИСТЕМИ соціально-економічного та громадсько-політичного державного устрою, розбудова демократичної, правової держави, збереження її територіальної цілісності, набуття нею потрібного міжнародного статусу та достатньої міжнародної ваги можлива лише за умови створення єдиної потужної політичної сили. Тобто загальнонаціональної громадсько-політичної організації нового типу, котра була б спроможна об'єднати та очолити на цьому історичному етапі загальні національно-визвольні змагання українців з реалізації свого невід'ємного права на національне самовизначення та розбудову своєї власної національної держави на своїй власній українській від діда-прадіда Богом даній землі. (Див. далі.)

(Продовження.) «Український Національно-Визвольний Фронт» (УНВФ) – це можлива назва загальнонаціональної політичної організації, яка і за назвою, і за формою, і за організаційною структурою, і за самою суттю має бути саме ФРОНТОМ – єдиним, потужним, структурованим, із залізною військовою дисципліною, з єдиним авторитетним керівним проводом. ФРОНТОМ, котрий має об'єднати на одній лінії безкомпромісної боротьби всі без винятку здорові українські національно-патріотичні сили. Головна ідея УНВФ – це створення загальнонаціональної політичної сили за ініціативою широких верств українців (за ініціативою «знизу») на умовах індивідуального членства, з головним завданням створити на демократичних засадах «державу в державі» і фактично перебрати на себе, бажано мирним шляхом, всю повноту державної влади всіх гілок і всіх рівнів, зруйнувати вщент та знищити остаточно постсовєтську, злочинну, неономенклатурну, феодально-ієрархічену СИСТЕМУсоціально-економічного та громадсько-політичного державного устрою, надати незворотного характеру розвитку сучасних европейських засад і форм побудови держави і на цьому вважати своє головне завдання виконаним. Для цього варто скористатись досвідом польської «Солідарності», чеського «Народного фронту», литовського «Саюдіса» та ін. (Див. далі.)

Українська держава успадкувала від СРСР злочинну, неономенклатурну, феодально-ієрархічну СИСТЕМУ соціально-економічного та громадсько-політичного державного устрою. Але питається, а що ж це за «СИСТЕМА» така, – «Старуха с клюкой? Ведьма, которая выбила все стекла, потушила все лампы? (М. Булгаков.)». СИСТЕМА державного устрою – це люди, це цілком конкретні особи, чималий прошарок неономенклатурної наволочи, котрі проваджують функціонування всіх державних інституцій та здійснюють державну владу. Конструкція цієї номенклатурної, феодально-ієрархічної піраміди досягла вершини досконалості ще за часів тоталітаризму, але умови для її існування залишаються незмінними до сьогодні.

  • Подобається
  • 0
Додати коментар