«Якби нас не розбили поодинці…»

«Україну, як попіл, забуття засипає І не чути уголос їхніх звань та імен…»*. Ех, Левку, Назаре й Василю, «хто вас нині згадає…» 

Коли далекого 1995 року про смерть улюбленця-буковинця Назарія Яремчука у полтавському селі Корещина Глобинського району дізналася Мама Раїси Кириченко – 81-літня Марія Євдокимівна Корж, то найперше спитала у своєї знаменитої доньки: «А що тепер той другий буде без нього робити?!!» Старенька назавжди запам’ятала і полюбила у незабутньому дуетному виконанні чарівну Івасюкову «Червону руту». І справді, пісні, заспівані в їхньому дуеті, й досі звучать краще і багатше, аніж ті, які вони співали окремо...

Назарій Яремчук і Василь Зінкевич у складі «Смерічки»

Василя Зінкевича у свою «Смерічку» Левко Дутковський запросив у грудні 1968-го. Василь же восени 1969-го (50 років тому!) привів за руку на прослуховування юного красеня з янгольським голосом Назарія Яремчука. Видавалося, що будуть разом, що Господь зібрав їх у Вижниці для українського чуда. І те спільне чудо тривало аж …6 років. І все йшло в руки, все вдавалося, все пасувало, адже наш Тато Небесний також хотів чути гарні пісні українською мовою! І вони звучали у всій своїй красі, стверджуючи наш народ як талановиту, працьовиту й самобутню націю у світовій спільноті!

Левко Дутковський — їхній творчий Батько, був нездоланною силою, монолітом. Композитор і два шикарних співаки, які доповнювали один одного! І це добре знав і завжди відчував Дутковський, адже зліпив з них неповторний вокальний дует. Левко Тарасович був фірмачем: які пісні! які тексти! музика! яка експресія! яка чоловіча і жіноча врода у його «Смерічки» тих часів! І треба низесенько йому вклонитися, адже зроблене ним — безперечний подвиг. Як українця, як патріота, як громадянина.

ВІА «Смерічка»

Вони розійшлися у 1975-му, восени. Зінкевич звільнився з роботи в Чернівецькій філармонії у серпні, а вже з вересня був у складі волинського ВІА «Світязь» Валерія Громцева. Яремчук залишився у рідних Чернівцях. Буковинцеві йшов 24-ий, новоспеченому волинянину акурат сповнилося 30.

Назарій був самородком і, окрім вражаючої чоловічої вроди, мав прекрасного тембру голос від природи. А ще був надзвичайно порядною людиною з відкритою душею. З Назарієм було цікаво не лише спілкуватися, а й дружити.

1994 року творчість і Василя (з Волині), і Назарія (з Буковини) висунули на здобуття престижної Шевченківської премії. Нині складно знайти крайнього, і правду знають одиниці, проте документи Назарія якимось дивом тоді загубилися. Проте лауреатом став Василь Зінкевич.

Не дано, чомусь, українцям бути вкупі, мусимо здобувати все поодинці... Хоча разом ми – сила!!!

1995 року Василь з Назарієм розлучилися назавжди. Яремчук помирав у страшних муках на 44-му році життя. Болю не полегшувало ніщо. Медики казали, що люди у такому стані, буває, відкушують собі пальці. 30 червня 1995 року, о 10 годині 20 хвилин, його серце зупинилося. Є у цьому щось містичне і загадкове, адже саме тоді зупинився й наручний годинник співака. 2 липня він назавжди спочив на Алеї слави нового чернівецького цвинтаря. Назар настільки схуд і змінився, що впізнати його, знаного красеня, було неможливо...

1 травня 1995-го Зінкевич відзначив своє 50-ліття… Назарію Яремчуку Національну премію України ім. Т.Шевченка присвоїли 1996 року (посмертно).

До останнього подиху співак бентежився за долю рідної пісні. Він ще мав стільки енергії, хотів встигнути якнайбільше. За три – чотири місяці записав майже 30 пісень, яких вже не зміг донести до людей на концертах.

Ці пісні — крик душі та серця. На 1995 рік було дуже багато запрошень на гастролі, в тому числі й закордонні. Назарія чекали в Англії, Канаді і США. Були плани відвідати Австралію. Ще у 1993 році, перебуваючи в Аргентині, Бразилії, Парагваї, Назарій пообіцяв, що відвідає цей континент обов’язково з сім’єю, адже там у нього була велика родина. Назарій мріяв створити танцювально-розважальну програму. Уже майже склалася програма романсів...

«Якби нас не розбили поодинці: мене, Назара, Василя — ми би зробили набагато більше, — визнає Левко Дутковський. — Василь з Назарієм у дуеті були незамінні, один одного доповнювали. Назар до «Смерічки» хоч якийсь час співав у хорі, а Василь взагалі не мав уявлення про спів. Те, що Зінкевич зробив за своє життя у вокалі, — яскравий приклад для всіх співаків у працелюбності для самоутвердження. За це низько схиляю перед ним голову. Те, що я був завжди в тіні, сприймаю спокійно, по-філософськи. Завжди щиро радів успіхам своїх друзів. Найбільшою насолодою для мене було — спостерігати, як поставлену мною музично і режисерськи концертну програму «Смерічки» захоплено і щиро, зі сльозами на очах, сприймав глядач…».

Творче тріо – Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і Левко Дутковський

Звання заслуженого артиста Левко Дутковський отримав пізніше від своїх учнів Василя Зінкевича і Назарія Яремчука. І народним став набагато пізніше від них. Як він зазначав, тренери завжди за кулісами, в тіні, а нагороди і регалії його ніколи не цікавили.

«Швидко плине час, але я завжди відчуваю відсутність Назарія Яремчука, Володі Івасюка… Їх не замінить ніхто. Як ніхто не замінить дуету Яремчук–Зінкевич», – зізнається Левко Дутковський, з ностальгією згадуючи ті незабутні часи. «Те, що колись творив, — уже історія, легенда, приємний спогад, найкращі роки життя, молодість і… моя та наша «Смерічка» – говорить колишній художній керівник легендарного естрадного вокально-інструментального ансамблю, якого називають одним із основоположників української естрадної музики.

Михайло Маслій

Фото з архіву автора

*На початку наведено рядок із «Стрілецького романсу» (вірш Степана Галябарди, музика Павла Зіброва), який прозвучав у виконанні Назарія Яремчука в 1995 році. 

Теги: Яремчук Зінкевич Дутковський Смерічка дует чудо незабутнішаблоны для dle 11.2
Додати коментар