Адвокат-доброволець вийшов з оточення поліції, але без власного автомобіля

«Ніби з війни вже й повернувся, але часто про неї згадую, вона мені іноді сниться», – про це написав нещодавно на своїй сторінці в ФБ відомий адвокат, колишній доброволець Дмитро Чернеш, вийшовши з оточення, влаштованого криворізькою поліцією. «…Я був шокований масштабами дійства, бо вся вулиця була забита поліцейськими авто. Я нарахував 5 машин патрульних, була як мінімум одна машина чергової частини та ще якісь 2-3 приватні машини», – повідомив він, шокований тим, що сталося. Втім, про все спочатку і від першої особи.

Адвокат Дмитро Чернеш


Дмитро Чернеш:

«У грудні 2013 року тато купує «Ніссан» – чи не найновішу модель на той час, з «невбиваємим» двигуном мільйонником. З приводу покупки домовляємось, що у «внутрішніх» розбірках, тобто на майдані, участі не беру. А от коли вже полізли москалі… Батьківщину треба захищати.

Тато у це авто вклав всі свої заощадження, зібрані за життя. Я теж усвідомлюю, що навряд чи зароблю на щось краще. Станом на лютий 2019 року на спідометрі авто – 2700 пробігу, тато на ньому майже не їздив. Я ж, продавши свою «Славуту», попросив у батька «Ніссан», бо живий повернувся з війни. Я супер цього не прагнув, але так вийшло. Решту життя хотів би пожити, використовуючи та користуючись, в межах розумного, все можливе та всім можливим.

06.03.2019 року десь о 18:30 год. приймаю дзвінок, що по вул. Барикадній, 72 потребують моєї допомоги. Збираюсь, їду. Робота адвоката чимось подібна до роботи дівчини за викликом – навіть не завжди уявляєш, куди їдеш. Мене обіцяють зустріти в районі знаку на початку населеного пункту «Кривий Ріг». Беру авто, заходжу на офіс і беру всі потрібні й непотрібні документи, виїжджаю.

Десь об 19:10 зупиняюсь біля знаку поруч з хлопцями характерної зовнішності, які стоять біля чорного джипа. Я до них: «Слава Україні!», у відповідь: «Героям слава!». Говорю: «Показуйте дорогу!». Зніяковіло запитують: «Куди?». Відповідаю: «Це ж Вам відомо, куди…». «Та ні, Вас чекає он інша людина…», – вказують на авто, що стоїть десь за 20 метрів. Справді, вони праві. Бажаю гарного вечора, перекидуюсь парою слів зі своїм проводжатим, який приводить моє авто до потрібного будинку по вул. Барикадній. При цьому, вже при повороті з центральної дороги на потрібну вулицю, помічаю при в’їзді авто патрульної поліції. Не обділений був увагою поліції й будинок, до якого я приїхав.

Бачачи, що я підходжу до хвіртки, полісмен, що сидів в авто, приспустив скло у вікні. Говорю: «Я адвокат, Ви кого чекаєте?». «Та якісь злодії забігли на подвір’я будинку…». Відповідаю: «Раз так, то я приїхав за адресою». Заходжу сам у хвіртку.

Запрошував мене Микола, який пояснив, що біля подвір’я поліцейські, тож якщо по нього, то волів би їхати в поліцію зі мною, а не сам, бо все-таки, мовляв, не кликана вечеря, а організація з сумнівною репутацією. Пояснюю, що на Рембо я навіть не схожий, я адвокат, тож якщо його затримають, то спокійно їдемо до поліції. Микола адекватно погоджується, бере паспорт і ми у двох ідемо на вихід.

На виході з двору нас не зупиняють. Моє авто стоїть десь метрів за 12-13 від подвір’я, але шлях до нього мовчки загороджує поліційна пара, що сиділа в авто. Питаю: «Ми затримані? ...Якщо так, то хто і за що?». Полісмен у відповідь пропонує лишатись на місці й чекати слідчо-оперативну групу. Відповідаю, що не бажаю тут затримуватись, бо я тут не живу, робити тут мені нічого й перепитую вдруге: «Хтось із нас затриманий?». Поліцейська пара мовчки розходиться.

Саджу клієнта в авто, неквапно поправляю покривало на водійському сидінні, закриваю двері й тільки-но починаю рушати, до цього моменту спокійна пара полісменів, ніби за чиєюсь командою, підбігає до авто й починає тупо бити по машині руками й ногами. Зупиняюсь. Мені кричать: «Зупинись!!!», хоча я й так зупинився, але «молотити» стоячу машину продовжують. Підбігає допомога поліцейським, а потім ще і ще... Хтось відчиняє задні ліві пасажирські двері, які полісмен чомусь починає виламувати, бо йому здається, що вони недостатньо відчинені. «Витверезив» поліцію клієнт, заявивши, що авто є приватною власністю, яку поліція не повинна «угробити» чи то  порушити. Я ж, ошелешений, тримаю ногою гальма, трохи розгубившись, що це було, «куди я потрапив і де мої речі».

Машину зі мною і клієнтом тупо тримає поліцейське оточення. Хвилин за 20-30 після такого несподіваного затримання до мого авто на заднє сидіння з боку відчинених дверей неквапливо сідає слідчий Чороновол і пропонує написати моєму клієнту пояснення. Заперечую, наголосивши, що можливо в клієнта є якісь права і він може не свідчити проти себе, до того ж слідчий без мого дозволу користується моїм майном – автомобілем. Тому пропоную слідчому прийняти на себе заяву про злочин. У відповідь чую бормотіння: «Я ж хотєл по-хорошему…». Після чого слідчий вилізає, зачиняючи з гуркотом й без того постраждалі двері.

Нас беруть в оточення, фактично затримують, хоча й не знають, що робити далі. Я теж, будучи затриманим, не знаю, що робити. На виклики «102» з вимогою прийняти від мене заяву про злочин проти мене ніхто не приїздить, гаряча лінія СБУ перенаправляє на гарячу лінію поліції, яка не така вже й гаряча, бо працює з 08:00 по 20:00.

До вікна мого авто зрештою підходить слідчий Шарай Олександр Миколайович з запитанням: «Ви на когось наїхали?». Спочатку не зрозумівши відповідаю: «Та ні, це на мене «наїхали», приймайте заяву про злочин». Слідчий випаровується, а патрульні вже котрусь годину тримають мене у кільці. Простатит, зароблений на війні, дає про себе знати, відчиняю водійські двері, відходжу, але за мною біжить частина патрульних, беручи мене у кільце і заявляючи, що я зобов’язаний лишатись на місці. Не маючи часу на дискусію, запитую прямо: «Мені спорожнитись прямо тут?!». Оточення розблоковується, я «помічаю» тин, після чого повертаюсь до свого авто, знову сідаю на своє місце і  навколо замикається кільце з патрульних.

Чергова «делегація» перемовників складається з поліцейських Філімоненка Олександра Миколайовича та Вітряка Ігоря Володимировича, які з проходу, ледь не перебиваючи один одного, завантажують мене, що баржу прасками: «Ви неадекватний та п’яний, ви відмовляєтесь проходити перевірку на стан алкогольного сп’яніння». Вже маринований декілька годин, заявляю: «Що я готовий на все, мені просто ніхто до цього нічого не говорив та не пропонував, а Ви мене зомбуєте, бажаючи виправдати моє безпідставне багатогодинне затримання». Але й ці відверто тягнуть час. Ще декілька годин десь із Марса везуть своїх понятих, бо усвідомлюють, що після тесту зі мною щось треба робити, а що робити, не знають.

Але щастя таки є. О 22:44 годин 06.03.2019 року дую у драгер, з першої спроби ледь не заплювавши його, який очікувано, трохи подумавши, видає «0,00». Потрібний час відтягнуто, на сцені знову з’являється слідчий Шарай, який заявляє, що буде робити огляд місця події – ДТП. Відповідаю, що це його справа, а я поїхав, на що чую, що вільний мій клієнт, якого, судячи з усього, просто поганяли для профілактики, а я – ні. Тож слідчий повідомляє, що клієнт може йти, а моє авто затримане та арештоване, бо я ж не захотів «по-хорошему».

Не бажаючи ні з ким сперечатись, будучи шокований від «перелетів», забираю частину речей, які потрапили на очі, закриваю машину і йду, шокований масштабами дійства, бо вся вулиця забита поліцейськими авто. Я нарахував 5 машин патрульних, була, як мінімум, одна машина чергової частини та ще якісь 2-3 приватні машини. Благо, небайдужі люди надали мені психологічну допомогу й відвезли додому, куди прибув десь 01:30.

Дозволю собі деякі висновки.

Ніби з війни вже й повернувся, але часто про неї згадую, вона мені іноді сниться. Порівнюю цю війну з Другою світовою, пригадую таємні розповіді людей, які через ту війну пройшли. Вражає підхід Жукова: «Чим більше цих хохлів у Дніпрі втоплю, тим менше доведеться гнати до Сибіру». Як же треба було ненавидіти людей, щоб казати: «Побіжите перед військом без зброї. Зброю здобудете у бою. Біжіть зі шматком цеглини, хай німець думає, що кидаєте гранату…». У наслідок такого підходу по селах П’ятихатського, Софіївського, Криничанського районів майже відсутні чоловіки 1925-1927 років народження, навіть 1928-го, яких поперед себе кинули на прорив «визволителі» москалі, які, беручи черговий укріпрайон, не парилися покласти мільйон людей.

Доброволець Дмитро Чернеш (стоїть у центрі біля кулемета) 
з бойовими побратимами на позиціях (фото з архіву адвоката)  

Політика перефарбованих москалів продовжується й зараз, бо під Іловайськом, Дебальцевим «не соромилися» класти патріотів підфарбовані «свої». При тому, що у воюючій країні внутрішні війська значно чисельніші та якісніше озброєні, ніж передові добробати, що впало в очі ще у 2015 році, коли живим повертаючись додому, шаленів від кількості та озброєності тих, які стояли за спиною, пригадуючи байку: «Чим далі до лісу, тим товщі партизани». На боротьбу з власним народом і зараз не бракує сил та засобів, які безкарно застосовують. Агоністично хвора правоохоронна система за своєю суттю та структурою має всі ознаки організованого злочинного угруповання, створеного для боротьби з «буйними» з власного народу. Чинячи злочини проти нього, вона навіть не потребує розподілу ролей серед виконавців. Всі вже й так знають, що й коли робити, все вже давно обумовлено та налагоджено».

Відео, зняте адвокатом на місці подій









YOUTUBE.COM

P.S. То в чому ж поліція звинувачує адвоката і чому арештоване його авто? У відповідь на поставлене запитання Дмитро Чернеш лише знизує плечима. Як пояснив адвокат, арештоване 06.03.2019 його авто може бути затримане по закону лише на 72 години, хоча суд по цьому питанню має відбутися лише 11.03.2019. І що характерно, все це дійство з арештом авто влаштоване, за його словами, нібито у зв’язку з розслідуванням ДТП, якого насправді не було.

Отакі дивні справи твої, «реформована» криворізька поліціє! Взагалі Кривий Ріг – особливе місто. І те, що з понад сорока претендентів на найвищу посаду в державі, зареєстрованих кандидатами в президенти на нинішніх президентських виборах, чотири мають безпосереднє відношення до міста руди й металу, а чимало інших – опосередковане, зайве тому підтвердження. Тож на виборах тут має бути особливо гаряче, і не лише в гарячих цехах місцевого металургійного комбінату «АрселорМіттал Кривий Ріг». «То лі єщьо будєт!», як співається в одній дитячій пісеньці з радянського минулого.

Володимир Стецюк

Теги: Чернеш адвокат доброволець поліція оточення арешт авто шаблоны для dle 11.2
Додати коментар