Трагедія і фарс російської політичної сцени в Україні

Політика, сцена і шоу в українських передвиборчих реаліях – «феномен» шоумена Зеленського і скандал на Національному відборі «Євробачення-2019» як масштабний сценічний тролінг нинішньої української влади й України загалом.

 Переможниці Нацвідбору «Євробачення - 2019» 


Те, що українська політика вже давно стала сценою, а сцена – політикою, ні для кого, напевно, не є новиною. Інша справа, хто саме керує цією загальноукраїнською сценою, яка окрім численних суто сценічних майданчиків включає також і гігантський телепростір з багатомільйонною аудиторією. Звісно, що вплив такого утворення на маси є колосальним. Тому боротьба за доступ, а тим більше – за контроль над його бодай окремими елементами чи сегментами, не кажучи про всю систему, триває постійна і жорстока, адже йдеться не лише про колосальний вплив, а й про не менш масштабні прибутки.


Фактор зовнішнього впливу

Абсолютно непересічна роль у цій системі, звісно, належить і шоу-бізнесу, який виступає своєрідним шоуменом на цьому перманентному «святі демократії», а відтак має свої гешефти в системі прибутків і певні преференції на владному олімпі. Адже без його шоу підтримки не проходить жодна передвиборча кампанія українських топових політиків. Приміром, 2009 року у президентській передвиборчій кампанії легендарної «бессєрєбрєніци» і борчині з «зубожінням» Юлії Тимошенко брали участь практично всі зірки вітчизняного шоубізу, задіяні у всеукраїнському турі «З УкраїноЮ в серці». За «полум'яного» прем’єр-міністра співали тоді під біло-сердечними прапорами Тіна Кароль, Олександр Пономарьов, Ані Лорак, Наталя Могилевська, Руслана, Ірина Білик, Потап і Настя Каменських, «Танок на Майдані Конго», «ТіК», «Друга ріка» і «Мед Хедс XL».

Всеукраїнський тур «З УкраїноЮ в серці», 2009 р. Фото з tsn.ua

Однак у частині артистизму й самі політики «нє ликом шити» і деякі з них (та ж Юлія Тимошенко або Олег Ляшко) могли би дати фору багатьом іменитим артистам. Скажімо, проповідниця чергового «нового» – «старого» курсу досить яскраво проявила себе на сцені не лише у звичному для неї розмовному жанрі, а й навіть заспівала з українськими зірками.

У свою чергу й артисти досить активно пішли зі сцени в політику. Вже встигли проявити себе в політичному амплуа під дахом українського парламенту такі зірки українського шоубізу, як Святослав Вакарчук, Руслана Лижичко, Злата Огнєвіч, Таїсія Повалій, Оксана Білозір, «співаючий ректор» Михайло Поплавський, актори Богдан Бенюк і Богдан Ступка.

Судячи з усього, в умовах гібридної війни, складовими якої окрім суто військового чинника є також не менш важливі чинники економічні, інформаційні та чинники культурної експансії, ми маємо наразі справу з новим етапом більш масштабного і багатоцільового застосування шоу технологій не лише у вітчизняній, а й у глобальній політиці. Якщо раніше шоуменів і зірок шоубізу використовували здебільшого для більш ефектної та ефективної обробки вітчизняних електоральних полів, то тепер ми маємо справу і з цілком очевидним фактором зовнішнього впливу на внутрішньополітичну ситуацію через ті чи інші сегменти українського шоубізу та особливо зацікавлених його окремих представників. Зважаючи на відсутність в Україні розвинутого вітчизняного ринку шоу-бізнесу і його цілковитої залежності від ринку російського, такий вплив на українську маскультуру, а через неї й на внутрішньополітичні процеси є досить очевидним. І доводиться лише дивуватися, що в цій гібридній війні й навіть протягом п’яти років відкритої російської агресії проти України її влада ні на законодавчому рівні, ні в суто практичній площині не доклала достатніх зусиль для зміцнення і захисту цього ринку від впливу агресивного сусіда та можливих загроз національній безпеці.

Яскравим свідченням цього є масове заробітчанство українських виконавців у російському шоубізі й пов’язані з цим далеко не поодинокі прикрі історії та скандали. І йдеться не лише про традиційні  гастролі українських зірок на території країни-агресора, а й про їхні виступи навіть у російських військових підрозділах, зокрема й на окупованих українських територіях та обслуговування не надто мирних російських політичних інтересів на українських теренах.

Відсутність відповідної законодавчої бази, чіткої й зрозумілої державної політики, яка б сприяла врегулюванню ситуації в цій царині, призвела зрештою до її безпрецедентного загострення. І якраз під час президентської виборчої кампанії ми стали свідками розгортання в Україні масштабних проектів, пов’язаних саме з інформаційними та шоу технологіями, спрямованими на дискредитацію української влади, зміну внутріполітичної ситуації в Україні, офіційно заявлених на міжнародному рівні принципів досягнення миру на Донбасі та повернення Криму, а зрештою й проголошеного стратегічного курсу на євроатлантичну інтеграцію. Куди тягнеться коріння цих проектів, здогадатися, звісно, не важко.


Ноу-хау в галузі політтехнологій?

Існує чимало підстав підозрювати, що одним із таких проектів є, напевно, й добре відома всім Студія «Квартал-95», яка здобула неабияку популярність завдяки своїм гумористичним і гостро сатиричним розважальним програмам. Створена в 2003 році на базі команди КВН «95-й квартал», студія активно зайнялася виробництвом власних теле- і шоу-програм. З 2007 року творче об’єднання розпочало роботу над власним кіновиробництвом. У листопаді 2010 року один із засновників і художній керівник творчого об’єднання «Студія «Квартал-95» Володимир Зеленський став генеральним продюсером відверто проросійського телеканалу з російським капіталом «Інтер». З 2012 року телепроекти студії стали виходити на телеканалі «1+1». Досить успішно творче об’єднання розвиває й свою кіноіндустрію. Найуспішнішим телесеріалом студії стали «Свати», які набули неабиякої популярності в Україні та Росії. В 2012 – 2015 роках серіал було тричі номіновано на премію телевізійного фестивалю в Монте-Карло у номінації «Приз міжнародної аудиторії». У 2015 році до трійки номінантів фестивалю потрапили також телесеріали студії «Відчайдушні домогосподарки» та «Теорія великого вибуху».

Такий стрімкий розвиток створеної колишніми кавеенщиками кампанії дехто з їхніх одноклубників  по клубу кмітливих і винахідливих схильний пов’язувати з не зовсім традиційною для колись улюбленої на радянському і пострадянському просторі студентської гри спеціалізацією переважно на політичній сатирі.  Мовляв, попит на політичну сатиру, а точніше – на таке собі політичне кілерство на замовлення, може бути саме в політичних колах, зацікавлених у подібного роду послугах. І таких зацікавлених «замовників» слід шукати не стільки за українською пропискою, як у впливових політичних колах сусідньої держави, традиційно налаштованих контролювати політичні процеси далеко за її межами.

«Офшорний гумор» Зеленського

Якраз за межами України, а саме в Росії, а також у двох офшорах – кіпрському («Грін Фемілі ЛТД») та белізькому («Квартал Леополіс Студіос Лімітед») Зеленським і Ко й було засновано кілька бізнесів («Грін Філмс», «Смарт ТВ Продакшн», «Вайсберг Пікчерс», «Квартал Сінема» і навіть дві будівельні фірми «Стронг» і «Стройсервис»). І що цікаво, при мінімальній кількості працівників і досить значних доходах (за даними сайту «Руспрофайл» https://www.rusprofile.ru/id/6126108 приміром, на фірмі «Грін Філмс» було лише 2 співробітника, які заробили, скажімо, у 2013 році 866 млн руб.) прибуток фірма показувала тільки до 2015 року, а в 2016-му він вже дорівнював – мінус 42 млн руб., у 2017-му  – мінус 15 млн руб. На думку досвідчених фахівців, це може свідчити про виведення коштів в офшори та ухилення від податків, що є, безумовно, кримінальним злочином. Тож коли б мова дійсно йшла про українського патріота-бандерівця, який наважився відкрити свій бізнес в Росії,  російські контролюючі органи та спецслужби навряд чи змарнували б у такому випадку нагоду розкрутити справу про ухилення від податків по повній програмі. А тут – «тіш да гладь і божья благодать». Знову ж таки досвідчені експерти вказують на те, що зазвичай так буває тоді, коли за подібними фірмами-порушницями стоять владні або силові структури.

Президентська передвиборча кампанія 2019 р. Фото з novosti.in.ua
     
Отже, напередодні президентської кампанії талановитого й успішного шоумена і коміка Володимира Зеленського стали називати одним з імовірних кандидатів у президенти України. Щоправда він особисто про це не заявляв до самого початку виборчої кампанії, хоча його розкрутка у мас-медіа набирала обертів, і соціологічні служби незмінно подавали його постійно зростаючі рейтинги в п’ятірці – трійці лідерів соцопитувань, а згодом він вже став очолювати список найбільш імовірних претендентів на президентську посаду. Ізюминкою виборчої кампанії шоумена стало те, що він прийшов на президентські перегони з готовим власним телепродуктом – комедійним серіалом у жанрі політичної сатири з красномовною назвою «Слуга народу». Досить промовистим є й слоган серіалу – «Історія наступного президента». Головною ж інтригою такого супер технологічного піар ходу є те, що саме Зеленський і виконує у ньому головну роль – учителя історії Голобородька, який і має стати майбутнім президентом.

Така несподівана заявка на перемогу з боку людини, здавалося, далекої від політики, відразу поставила Зеленського в центрі уваги, а його основного суперника – діючого президента Петра Порошенка – зрозуміло, автоматично зробила головною мішенню заздалегідь заготовленої зброї масового ураження. Отже, вистояти нинішньому гаранту під постійним прицілом гострої сатири буде дуже складно, а комедійному актору Володимиру Зеленському випадає унікальна нагода поєднати кіношний образ і реальний статус президента.

Особливості полювання політичного кілера в образі кандидата в президенти

Якщо коміку таки вдасться втілити задумане, цей досвід стане своєрідним українським ноу-хау в галузі політтехнологій, коли не артиста чи актора використовують на сцені, а сам актор використовує сцену для досягнення бажаного результату. І така спроба задовольнити існуючий в суспільстві надзвичайно гострий попит на нові обличчя в політиці, незважаючи на явні ознаки шахрайської підміни, хоч і доволі технологічної, може бути вдалою. І тоді доведеться «оценіть красоту ігри» не лише комедійного актора, а й олігархату та московських покровителів, адже саме вони стоять за лаштунками, режисуючи сценічне дійство, яке має завершитись приходом головного героя з кіношної сцени у владу. Принаймні перша спроба використати з цією метою трагічну сцену Майдану п‘ять років тому виявилася для олігархату досить вдалою. Тож і комічна сцена, цілком імовірно, і налаштованого ними на президентство коміка також може привести на найвищу посаду в державі. Не даремно ж кажуть, що історія повторюється двічі – спочатку у вигляді трагедії, а потім – у вигляді фарсу.


Нацвідбір у стилі фарсу

Судячи з усього, у стилі фарсу й розігрувалися сценарії, пов’язані з Національним відбором «Євробачення-2019». І тут маємо відразу кілька скандальних історій, коли з шести учасників, які потрапили до фіналу, половина (!!!) виявилася напряму пов’язаною з Росією. Скажімо, фіналістками українського Національного відбору на «Євробачення-2019» стали дівчата з дуету ANNA MARIA, які мають не просто кримську прописку, а й досить впливових батьків, безпосередньо задіяних в окупаційній владі анексованого півострова. Виявляється, тато співачок-близнючок був донедавна суддею так званого Верховного суду Криму і щодо нього в Україні відкрито провадження за статтею «державна зрада», а мати й тепер є віце-прем’єром в уряді Аксьонова та ще й має медаль за «повернення» Криму – тобто незаконну його анексію росіянами.

Зовсім негарно виглядає й історія з невиходом у фінал дуже цікавого гурту «ЦеШо», отриманням у фіналі найнижчого балу відомим гуртом YUKO, солістка якого, виявляється, зреклася російського громадянства на користь українського, і явною недооцінкою журі та публікою наразі шалено популярного гурту KaZка. Натомість переможницею конкурсного відбору стала епатажна MARUV (Ганна Корсун) з досить відвертою композицією Siren song провокаційно еротичного характеру і, як з’ясувалося пізніше з оприлюдненого перекладу тексту пісні-переможниці, далеко не двозначними сатанинськими мотивами. Приміром, звучать у ній рефреном такі слова:  «Провалюючись вниз Милий, це двері до диявола Іди до мене, йди до мене…». (Цит. за публ. 24tv.ua). До речі, авторські права на дану композицію MARUV належать російській компанії аудиозапису Warner Music Russia. А це означає, що роялті за використання цієї пісні мають отримувати росіяни. Щоправда, прискіпливі меломани виявили у ній відвертий музичний плагіат з Face à la mer виконавця Passi. Але це така «дрібниця» у порівнянні з тим ефектом, який викликала власне сама музична диверсія, влаштована рашистами в ході спецоперації, здійсненої у фінальній частині Українського національного відбору «Євробачення – 2019».

Виступ MARUV у фіналі Нацвідбору «Євробачення - 2019». 
Фото з novynarnia.com

Таке враження, що конкурсне дійство було зрежисоване на Луб’янці й замість журі та глядачів бали фіналістам виставляли агенти всюдисущої контори, яка має свій специфічний погляд на розвиток «високого ісскуства» в Україні. Приблизно такою ж є реакція на запаморочливий фінал Нацвідбору відомого українського продюсера Олександра Ягольника. «Я перебуваю в дикому шоці від того, що так багато учасників цьогорічного Нацвідбору пов’язані з Росією та інтересами Росії тут в Україні. Мені здалося, що цей відбір – це якась чергова спецоперація ФСБ над українським шоу-бізнесом. Принаймні все вибудували так, що хто б не поїхав від України на Євробачення, артиста так чи інакше будуть пов'язувати із Росією», – заявив продюсер на сторінках видання styler.rbc.ua. Він також зазначив, що ФСБ по суті привселюдно показало, хто саме є господарем «на найпопулярнішому телешоу країни, яке крадькома піддивляється вся російськомовна спільнота Євробачення, оскільки у них нічого подібного немає». На думку Олександра Ягольника, «Сурков переконливо відповів Кириленку за поразку минулого року…».

До цієї особливо зацікавленої «компашки» політично вмотивованих московських «доброзичливців» варто було б додати й увесь російський шоубіз, який жодним чином не хоче втрачати український ринок і за будь-яку ціну прагне відігратися за програші і збитки, понесені внаслідок введення Україною квот на українську пісню і заборони в’їзду в країну значній кількості нелояльних до неї російських артистів і поп зірок. Але, як виявилось, він нікуди з України не подівся і почувається досить упевнено, якщо так вільно керує процесом навіть на сцені Національного відбору «Євробачення – 2019». І такі показові вибрики ділків російського шоубізу на українському пісенному полі з метою показати, хто на ньому справжній господар, є далеко не поодинокими. Варто хоча б згадати скандальний минулорічний випадок з виступом одіозної української співачки Ані Лорак, всупереч офіційним заборонам влаштованим на головній сцені країни в Палаці «Україна».

Політичний шоубіз: артисти готові – коні «запряжоні»

На «тісний зв‘язок діячів української індустрії розваг з російським ринком і російськими капіталами» вказав нещодавно і Голова правління Суспільного мовлення Зураб Аласанія. З цього приводу texty.org.ua зазначає, що за відсутності будь-яких фільтрів і повного домінування «шоубізових мєждусобойчіків» потрапляння у списки виконавців, пов’язаних з Росією, було неминучим. За твердженням інтернет видання, входження навіть у відбірковий процес на Євробачення суттєво підвищує комерційну привабливість, мовляв, можна потім і «в Москву з концертним туром косити бабло».

Так от «косити бабло» в Росії, як виявилося, для низки фіналістів Нацвідбору є значно  привабливішою перспективою, ніж участь власне у самому пісенному конкурсі Євробачення, який цьогоріч має пройти в Ізраїлі.

Скандал, який розгорівся після оголошення переможницею Нацвідбору фіналістки MARUV, поставив жирну крапку, а точніше – кляксу на цьогорічному відбірковому конкурсі. Як виявилося, співачка активно гастролює в РФ і не бачить у цьому нічого поганого, бо вважає, що зближує таким чином «братні» народи. І що характерно – після фіналу вона також збирається поїхати до Москви з концертом. Згідно з офіційними повідомленнями, Національна суспільна телерадіокомпанія України запропонувала переможниці відбору укласти відповідний договір для представлення України на пісенному конкурсі «Євробачення – 2019», однак після проведених перемовин MARUV підписувати його відмовилася. Згідно з однією з умов договору співачка мала утриматись від гастролей у РФ, які вона запланувала на квітень. Телерадіокомпанія почергово звернулася також до інших фіналістів, що за результатами відбору посіли друге та третє місця. Однак гурти Freedom Jazz і Kazka також відмовилися від участі у «Євробаченні-2019».

Саме на такий фінал російські ляльководи, напевно, й розраховували, адже кращого сюжету для кремлівського агітпропу не придумаєш: українські фіналісти відмовляються від участі у пісенному конкурсі «Євробачення» проте залюбки погоджуються на гастролі в мордорі. Воістину сюжет за словами пісні-переможниці: «…це двері до диявола іди до мене, йди до мене». І з того провалля вже чути гучні аплодисменти.
 
Мить облудного дійства на тимчасово захопленій сцені

Отже, цьогоріч Україна не братиме участі в міжнародному пісенному конкурсі «Євробачення». Про таке рішення повідомив на прес-конференції Голова правління Суспільного мовлення Зураб Аласанія, який заявив, що НСТУ визнає себе винною за ситуацію з «Євробаченням» і прагне у зв’язку з цим суспільного діалогу. Чи так само прагнуть суспільного діалогу дотичні до всіх цих процесів інші українські державні органи, служби і структури, включаючи Нацраду з питань телебачення і радіомовлення, міністерство культури і безумовно спеціальні контролюючі органи та РНБО? Судячи з усього, гегемонія інтересів сусідньої держави, які просуваються її агентами в українському інформаційно-культурному просторі, державних мужів жодним чином не хвилює. А між іншим ситуація, яка склалася у цій сфері, є не менш загрозливою, ніж скупчення російських військ на кордонах з Україною.

Однак на тлі російської військової загрози багато кого усе ж таки підмиває поговорити про свободу творчості та волевиявлення громадян і взагалі про «мистецтво поза політикою»… Та коли в умовах війни в ці процеси брутально втручаються спецслужби країни-агресора, а від країни-жертви вимагають толерантності та демократичної поведінки всупереч власним інтересам безпекового, культурного і навіть іміджевого характеру, це виглядає досить дивно.

Інше питання, що Україні треба ще дуже багато зробити для того, щоби українські співаки почували себе справді вільними митцями, гідними своєї вільної країни, захищеними від будь-якої, у тім числі й фінансової, залежності та іноземних впливів. І тут іще непочатий край роботи. Особливо в галузі захисту авторського права і виплати роялті (авторських винагород).

Як зазначив на своїй фейсбук-сторінці той же Олександр Ягольник, треба нарешті чесно визнати, «чому певній категорії українських артистів, як-то кажуть, медом намазано стосовно гастролей і ротацій «за порєбриком». За його словами, суми виплат в Росії в 2017 році були більшими за українське роялті у 100 разів ($ 50 млн проти наших $ 0,5 млн), а суми роялті в Польщі – більшими у 160 разів (!). «Хтось думає, що рафіоти (гастролючі в РФ і ОТ) та їхній менеджмент про це забули? Аж ніяк! Це ще одне серйозне джерело доходів, яких не мають українські автори й музиканти, що патріотично віддані Україні», – наголошує продюсер. І підкреслює, якщо не навести лад у сфері роялті, нас і надалі тут переграватимуть так само легко, як це відбулося з телефонним голосуванням за фіналістів Нацвідбору 23 лютого.

Тим, хто замислюється над питаннями зміцнення української державності, Олександр Ягольник нагадує, що безлад у сфері роялті неабияк впливає й на процеси створення саме українського контенту загалом, бо автори – це саме ті люди, які цей контент і створюють. Тож якщо не стимулювати і не підтримувати цю авторську спільноту так само серйозно й відповідально, як це робиться у тій же Росії, а загалом в усіх цивілізованих країнах світу, то буде, на його думку, дуже кепсько в майбутньому і для самих авторів, і для української державності в цілому. «Нас давлять кількістю бабла, що вкидається для створення російськомовної інформації, а культура й шоубіз – це саме те, що українські ідеї можуть розвивати та робити модними і лагідними», – зазначає Олександр Ягольник.

На жаль, ситуація в Україні поки-що складається таким чином, що мільйони українців  працездатного віку мусять шукати роботу за кордоном. Не є виключенням і музиканти. Однак на відміну від простих заробітчан, які змушені продавати свої робочі руки або мізки, пропонуючи свої послуги переважно в країнах Заходу, українські співаки продають свій талант, найбільший попит на який в силу певних культурних особливостей і традицій існує поки-що в Росії. Тож не дивно, що навіть під час російсько-української війни українські музиканти продовжують гастролювати на неосяжних російських просторах. Як заявив нещодавно в ефірі телеканалу ZIK член правління Національного суспільного телебачення України Юрій Макаров, на виступи до країни-агресора постійно їздять близько 95% українських виконавців. І цей зацікавлений у подальшій співпраці з країною-агресором український співочий десант росіяни безумовно намагаються використати й на українських теренах, адже, як відомо, хто платить, той і замовляє музику.

Як відомо, росіяни охоче «замовляють музику» не лише музикантам і шоуменам, а й українським політикам, політологам, соціологам, журналістам. Чимало з них є активними провідниками російської політики та ідеології «руского міра» в публічній сфері, на українському радіо і телебаченні, активно беруть участь і в політичних шоу на російських телеканалах. Не слід забувати й про спрямованість значної частини олігархічних телеканалів, які працюють в українському телепросторі, прямо чи опосередковано підігруючи по суті російським політичним, економічним чи культурним інтересам в Україні. При цьому їм доводиться постійно вдаватися до підміни понять і різноманітних маніпуляцій, прикриватися свободою слова, правами людини, національних меншин тощо аби за всяку ціну зберегти існуючий інформаційний і мовно-культурний російський простір і своє панівне становище в Україні.

Незмінно виступаючи проти існуючої мовної політики в державі, щоби жодним чином не допустити домінування в Україні мови українців, вони постійно вимагають захисту російської мови, як мови національної меншини, ніби їй щось загрожує, хоча насправді вона все ще продовжує панувати у багатьох регіонах і сферах. Проповідуючи «мистецтво поза політикою», вони намагаються культивувати в ньому беззмістовність, низькопробність і несмак і за будь-яку ціну денаціоналізувати, мовляв, якісь національні ознаки та особливості в сучасній музиці – це неформат. А українцям украй важливо чути й читати українське слово, слухати українську музику, дивитися українське кіно. Натомість шлях українській музиці на українську сцену і в український телерадіоефір всіляко блокується агентами російського шоубізу. Розвиток українського книговидання та української кіноіндустрії роками й десятиліттями гальмується на всіх владних щаблях потужним російським лобі. А потім ці «захисники» свободи слова і «мистецтва поза політикою» виходять на вулиці українських міст, вимагаючи національної автономії, федеративного устрою, а зрештою й відновлення союзу «братніх слов’янських народів», скандуючи при цьому: «Путін, пріді!»  і «Путін, ввєді войска!»
   
Оце і є відповіддю на питання, чому така, здавалося б, другорядна річ, як пісенний конкурс, викликала надзвичайно жорстке протистояння, у якому було задіяно неабиякі організаційні, медійні, адміністративні ресурси і, судячи з усього, навіть можливості спецслужби.  
Слід зазначити, що проведенням Національного відбору на пісенний конкурс «Євробачення» і трансляцією напівфіналів і фіналу, окрім Національної суспільної телерадіокомпанії України UA: ПЕРШИЙ, згідно з контрактом, який діятиме до 2021 року включно, займався також і телеканал СТБ олігарха Віктора Пінчука. З цього приводу інтернет видання texty.org.ua зазначає: «Аби зняти з себе більшу частину цього тягаря, «Суспільне» передало право на проведення конкурсу групі StarLight Media – тобто, телеканалу «СТБ», який до неї входить. Відповідно, повноваження відбору учасників теж перейшли до «СТБ». Для каналу такий проект – це втілена мрія, причому, в усіх можливих проявах: від зростання рейтингу – до набігів зграй продюсерів, які за будь-яку ціну прагнуть проштовхнути своїх «звьйозд» на конкурс».

Не виключено, що після цьогорічного скандалу в фіналі Нацвідбору права на його проведення можуть елементарно передати і якомусь іншому телеканалу, скажімо, одному з каналів телемагната Віктора Медведчука. Тоді з національним відбором взагалі не буде жодних проблем, адже під патронатом кума Путіна керуватиме процесом його надзвичайно досвідчена у подібних заходах дружина – багаторічна ведуча популярного шоу «Х-фактор» Оксана Марченко. І тоді на конкурсі жодної політики взагалі не буде – тільки російські інтереси.

Отже, зважаючи на те, яка армія заробітчан, зокрема в політиці, політології, журналістиці і шоу-бізнесі працює сьогодні на ідеї путінського «рускомір’я» і які фінансові та медійні ресурси при цьому задіяні, доведеться лише дивуватися, як Україна ще й досі існує як держава!  
Намагаючись якимось чином виправдати співпрацю з російським агресором, чимало українських гастролерів заявляють про те, що вони нічим не відрізняються від мільйонів співвітчизників, які працюють на російських новобудовах,  нафтогазових родовищах, копальнях та в інших виробничих сферах. І все ж суттєва різниця тут таки є. Як би ми не ставились до таких заробітчан, але прості трударі певним чином лише зміцнюють економіку агресора, яка годує та озброює його армію, у той час як митці-гастролери працюють на його ідеологію, що зрештою й спрямовує цю армію проти України. І це, безумовно, є більш обтяжуючою обставиною. Тому не треба розповідати, що мистецтво, мовляв, поза політикою, адже російська сцена, навіть якщо вона знаходиться в Україні, поза політикою не буває за визначенням.

А тепер уявімо, що й українські вояки, які тримають оборону на сході країни, боронячи Україну і Європу від російського варварства, раптом вирішать, що вони теж поза політикою, і підуть з передової служити найманцями у російську армію. У яких борделях з обслуговування російських окупаційних військ доведеться тоді працювати позаполітичним повіям українського шоубізу, котрі сьогодні так натхненно підігрують і підмахують «рускому міру» на його політичних сценах в України та Росії? Враховуючи те, що в Росії вже підростає так звана юнармія, влаштована за принципом сумнозвісної молодіжної нацистської воєнізованої організації Гітлер’югенд, «позаполітичної» роботи для повій буде дуже багато.

Тож досить бути ватними тампонами в російській агітпроп-секс-поп-гоп-стоп-машині, бо від такого шоубізу українську націю доведеться рятувати встановленням карантину і забороною виступати перед українською аудиторією! Тоді слідом за Ані Лорак, Таїсією Повалій та іншими зрадниками доведеться їхати в Росію на пмж розкладати й без того деградоване російське суспільтво. І може хоч таким чином вдасться прислужитися своїй зрадженій Батьківщині. Адже їй витримувати такий потужний багаторівневий і різновекторний натиск надзвичайно складно. Тим більше, що її постійно намагаються розірвати і зсередини. Тому внутрішні і зовнішні чинники залишаються украй важливими.

Путінська колекція. З сайту depo.ua

Таким важливим чинником свого часу стало проголошення державної незалежності України. Триває надзвичайно складний процес здобуття незалежності економічної та енергетичної. Поступово з російських імперських пазурів виривається українська армія. Досить складно виходить з-під російського впливу українська правоохоронна система. Через масові протести, розстріл протестного Майдану і російську військову агресію, але таки вдалося домогтись підписання угоди про Асоціацію між Україною та Євросоюзом, що взагалі кардинально змінило вектор цивілізаційного розвитку країни. Дуже важливим чинником стало нещодавнє отримання від Вселенського патріарха Томосу про автокефалію і створення помісної автокефальної Православної Церкви України, що нинішній президент Петро Порошенко зовсім не безпідставно назвав здобуттям українцями духовної незалежності. Заключним етапом у непростому процесі остаточного повернення України до себе і в цивілізований світ має стати здобуття нею незалежності культурної та інформаційної. Ми якраз на цьому шляху. Крок за кроком долаючи шалений спротив путінської Росії, просуваємось до омріяної багатьма поколіннями українців мети. Те, що сталося нещодавно на цьому шляху, лише зробило нас сильнішими, висвітливши, мов блискавка у темряві, мить облудного дійства на тимчасово захопленій сцені, яка таки має стати українською.        
 
Володимир Стецюк

Фото з відкритих джерел
 
Теги: Україна Євробачення Нацвідбір фінал сцена захоплення трагдія фарс поверненняшаблоны для dle 11.2