«І яке є на смак молоде це і вічне вино…»

Поезії Інеси Доленник у ювілейному випуску альманаху «Форум»

Фото Наталії Жукової

***
Я людина проста.
Ані німбів не бачу, ні аур.
Та, зі шкірою разом
здираючи рабське ярмо,
я не вірю у вічну доцільність
усталених правил,
тільки совість – надійні вудила
і справжнє гальмо.
Все тече, непорушні старі
видозмінює форми.
Ми крокуєм вперед,
і в минуле нема вороття.
Та сміливець, що вийде
за рамки віджилої норми,
установить нову –
і посіє в ній зерня життя.
Не настільки важливі
закони оті, забобони,
А важливо, живі
чи лишень оболонки давно,
І у міхи які
ллють вино чергові винороби,
і яке є на смак
молоде це і вічне вино…


***
                              Т. Мирошниченко

Життя – це по суті єдина мить,
Все решта – лише здається.
Та ті, хто приходить в цей світ світить
І гоїти рани серця,
За гроші не продають  ідей
І вже не чекають манни –
Самі рушають поміж людей,
Самі ведуть каравани…
І це без них неможливий рух
До тверді з тенет піщаних.
І це без їхніх надійних рук
Не стали би ми незламні,
Не вирвалися б з обіймів тьми,
Що довго тримала й міцно.
І це під їхні мліє пісні
Небо і нині й прісно…
 
 
***
Це навіть не ласка –
Я просто торкнулась чола.
Це навіть не ніжність –
Я тихе промовила слово,
А маска, яка на обличчя
Мов влита, лягла,
Злетіла – і стати собою
Ти майже готовий…
Ти довго шукав
І по лаві вулкановій днин
Ішов, опікаючи ступні  
Вогнем самотинним.  
А щастя не було тому лиш,                                
Що був ти один,
Бо справжні дива –
Територія двох, що єдині…
Це навіть не ласка –
Я просто торкнулась чола.
І навіть не ніжність,
А слово, співзвучне молитві…    
А річка твоя до моєї
Уже потекла.
Ще мить – і зіллються
В єдиному руслі  обидві…
До берега хвилями, хвилями –
Пан океан.
А хвилі – слова полохливі
На янгольській мові.
Хто чує – почує:
Життя починається там,
Де річка і річка
стають океаном любові.
 
 
***
Посіяв орач зернину,
Та сталось – не як гадалось:
Хтось зверху поклав каміння,
Щоб в темряві чахла парость.
А зернятко – без утоми,
А зернятко всім сумлінням
До світла й дощу – додому! –
Крізь тонну того каміння…
Його мріє-сни – про сонце,
Бо що є у світі ліпше?
І зернятко в тій толоці
Все більше стає і вище.
І дивиться тільки вгору.
І молиться тільки світлу.
І чутно над синім морем
Натхненну його молитву.
Хмариночку невагому
Гойдає вітер, мов ненька.
І камінь вагою в тонну
Тріщить над стеблом тоненьким…
Така вона – дивовижа:
Можливо усе із Богом,
Коли і більша, і вища
Мета від тебе самого.


***
      Не суди – й не судимий будеш.
                                 З Книги Книг


Та що ти знаєш про її страхи?
Про біль, що зачаївся, мов метелик:
А раптом ти, як інші, м’яко стелиш,
Та жорстко буде спати… Про гріхи –
Ці пальці м’ясника товсті й масні –
Нічні жахи її незрозумілі?
Чи радощі, мов південь розімлілий?..
А знаєш, що малює уві сні?..
Які пісні лягають на уста
У дýші? У душí? У хорі? Соло?
Що так давно живе в ній колискова…
Кому співати?.. Темрява густа...
Так довго, довго, довго йде весна,
І в цім ніхто не винен абсолютно,
І лютий цей, найдовший місяць лютий,
Нехай минає, хай уже мина…


СВЯТВЕЧІР

Земля і Небо – дві долоні.
І на обох лежить Маля,
Ось-ось із мамчиного лона,
Ось тільки очі розтуля...
Узрить Він Істину, роздерту
На сірі напівправд шматки,
І... сам себе віддасть на жертву,
Щоб людства викупить гріхи,
І Сам покаже нам дорогу,
І стане Сам поводирем
Тому, хто схоче йти до Бога,
Тому, хто світло обере.
А хто іще в пітьмі блукає,
За тих помолиться Отцю.
Святвечір чує й добре знає
Молитву праведну оцю
Того, хто з мамчиного лона
З'явивсь, як ми усі, та зміг
Земну й небесну, дві долоні
Тримаючи, з'єднати їх…

Теги: Доленник Інеса Форум альманах поезіїшаблоны для dle 11.2
Додати коментар