На шляху до духовного собору

Минулої неділі в Кривому Розі відбулося ініційоване громадськістю молитовне віче з нагоди оголошення офіційної процедури з надання Українській православній церкві Томосу про автокефалію. Учасники віча засвідчили свою позицію стосовно цієї доленосної події в житті України і прийняли у зв’язку з цим звернення до українського духовенства. Пропонуємо вашій увазі бліц-інтервю з деякими учасниками цього заходу.



Віталій Стецкевич, професор, доктор історичних наук
 
«Я не міг не відгукнутися на цю подію»

 
– Ви є ініціатором скликання молитвного віча з нагоди офіційного започаткування процедури створення Української помісної православної церкви. Що спонукало вас до цього? 

– Я не міг не відгукнутися на цю надзвичайну подію. Давно слідкував за тим, що відбувається в Константинополі, де триває велика й важлива робота з підготовки до надання Українській православній церкві Томосу про автокефалію. Я надзвичайно прихильно ставлюся до цього, тому що це акт торжества історичної справедливості. Якщо хочете, це повернення правди на українську землю. І не відгукнутися на це, як інтелігент, громадянин і просто криворожанин, я не міг. Тому почав шукати однодумців, які також відчували потребу позитивно відгукнутися на цю величну, у повному розуміння цього слова, епохальну подію в житті нашої країни.

– Що найперше мала означати, на вашу думку, ця акція для її учасників? 

– Коли ми нарешті зустрілися й почали обговорювати питання проведення майбутньої акції, я висловив таку думку, щоби її учасниками стали не лише віруючі прихожани Київського патріархату. Я би дуже радів, якби прийшли на неї і віруючі Московського патріархату,  і протестанти, і представники мусульманської громади, і посланці іудейської. Я би хотів побачити людей, які би щиро хотіли розділити разом з нами оцю радість нашу – відродження української помісної церкви.

– Як ви гадаєте, це вдалося?

– На жаль, далеко не повною мірою. І якщо відсутність на цьому заході представників УПЦ Московського патріархату була прогнозованою, то той факт, що на віче не прийшли навіть ті, хто обіцяв прийти, для мене є незрозумілим. Приємно, що окрім священиків УПЦ Київського патріархату прийшли розділити з нами нашу радість представники протестантських церков і Криворізької Ради Церков. З моєї точки зору – це був екзамен як для віруючих, так і для атеїстів і найперше – інтелігентів Кривого Рогу, які мали би прийти і засвідчити своє ставлення до цієї події. На жаль, розуміння того, на скільки вона важлива з точки зору подальшого українського державотворення і перш за все – встановлення в Україні духовного собору, поки-що продемонструвало не так багато людей. Але я переконаний, що усвідомлення цього життєво важливого процесу більш широким загалом іще попереду.

 
Отець Олег Ращупкін, протоієрей, благочинний Криворізького благочиння УПЦ КП 

«Виховувати вільних людей вільної України»



– З чим ви прийшли сьогодні на молитовне віче?

– З великою радістю і надією. І дуже приємно, що серед криворізької громади є свідомі люди, які вболівають за Україну, за Українську державу і за Українську помісну православну церкву. І це дає натхнення мені як священнику, що зокрема моє служіння не є марним.

– Отримання Томосу це, безумовно, надзвичайно важливий історичний акт, але при всій його важливості, на мій погляд, він все ж таки є лише формальністю, яка тільки відкриває шлях для подальшого творення єдиної помісної православної церкви в Україні. Які складнощі ви бачите на цьому шляху?

– На цьому шляху потрібна лише наполеглива праця. Більше жодних перешкод я не бачу. Просто повинні всі працювати, в усіх напрямках – духовному, моральному, освітньому, історичному… Тільки так ми здатні усвідомити, хто ми є, і можемо зробити світ таким, який нам потрібен.

– Скликання Всеукраїнського православного собору, обрання патріарха і зрештою отримання Томосу – від кого найбільше це залежить – церковних ієрархів, українського священства загалом чи від усього суспільства?

– Я би сказав, від кожного – в залежності від його служіння Україні та українській церкві. Тобто від здатності кожного віддати самого себе цій справі.

– Створення єдиної помісної православної церкви в Україні – як на довго цей процес може затягнутися? 

– На це запитання важко дати однозначну відповідь, бо до своєї церкви Україна та її нарід, які не мали своєї державності, йшли століттями. Тепер усе змінилося – спочатку Україна як держава отримала державну незалежність, а тепер і Українська православна церква набуває канонічного незалежного статусу. Відтак усе залежатиме від нас самих, від нашого бажання, а також від нашої спільної праці і служіння. Сьогодні ми всі за свободу, і найперше завдання Української незалежної держави та Української незалежної церкви – виховувати вільних людей вільної України.


Лариса Козаченко, мешканка Соцміста

«Треба створювати фонд будівництва величного українського храму»

 
– Що вас привело сьогодні на віче? 

– Я дізналася від сина, що має зібратися громада для обговорення теми, яка мене дуже давно хвилює. Гадаю, наші батьки, діди і прадіди сьогодні дивилися з небес і раділи тому, що почули. А почули вони добре слово про те, про що мріяли чимало поколінь українців – про відродження Української православної церкви. У зв’язку з цим у мене є прохання до людей, що тут зібралися, і до вас, журналістів, донести до широкого загалу криворіжців думку про необхідність створення фонду для будівництва в Кривому Розі величного храму помісної Української православної церкви. І хай би до цього фонду перераховували кошти всі, хто хоче мати таку церкву в нашому місті. Я пенсіонерка, але я першою б віддала частину своєї пенсії на цю святу справу, бо церкву, до якої я ходила раніше, вже відвідувати не можу.

– А чому ви не можете відвідувати цю церкву? 

– Мене хрестили в церкві на Карнаватці. При комуністах у 63-му році її зруйнували. Коли її знову відновили, я почала туди ходити на службу. Але відколи почалася війна, відвідувати цю церкву перестала. 

– Тому що це церква Московського патріархату чи є якась інша причина? 

– Розумієте, коли там моляться «за здравіє Кіріла», який благословляє російських військових, що їдуть на Донбас убивати наших співвітчизників, українцям вже робити там нічого.

– І до якої церкви ви ходите зараз?

– Ходила в українську церкву до отця Романа, що в Центрально-Міському районі біля школи мистецтв. Але церковне приміщення там невеличке. Буває, що людям доводиться буквально на вулиці стояти, бо всі не поміщаються. Ну зовсім малесенька там церква. Шукала українську церкву десь ближче, але, на жаль, такої поки що не знайшла. 

– Але ж це справа самих вірян, які проживають на певній території, зорганізуватися й збудувати собі церкву, як це завжди робилося в старі часи. Як налаштовані у цьому відношенні ваші сусіди, близькі, знайомі? 

– Я 34 роки пропрацювала на комбінаті «Криворіжсталь». Що вам іще сказати? Там абсолютно інша обстановка, досить далека від релігійної. Переважна більшість мешканців мого району також заводські, які в цьому відношенні дуже пасивні. Втрачений зв’язок між поколіннями. Люди зневірені. Кожен живе у якомусь своєму світі й до якихось спільних інтересів або дій не надто схильний. Але я так гадаю, що все одно треба починати цю тему розкручувати. Як кажуть, і вода краплина за краплиною камінь точить.


Ганна Степура, мешканка Саксаганського району

«Про будівництво українських храмів треба думати вже сьогодні»

 

– Я теж за Українську православну церкву. Мешкаю в Саксаганському районі, де жодної церкви Київського патріархату взагалі немає. Тому доводиться їздити в інші райони міста – до того ж отця Романа або ж на Чорногорку чи на Гданцівку до отця Миколая, у якого, до речі, ми й свою онуку хрестили. Так що українська церква нам дуже потрібна. Я з багатьма людьми говорила на цю тему і чимало з них налаштовані так само, як і я, схиляючись саме до Української православної церкви. І таких стає все більше й більше. А з часом, коли остаточно вирішиться питання з помісною церквою, таких взагалі буде більшість. Так що про будівництво українських храмів вже сьогодні думати треба. 


Роман Морозов, секретар Криворізької Ради Церков
 
«Важлива частина історії, яка пишеться в глобальному контексті»


 
– Що ви можете сказати про подію, яка щойно відбулася? 

– Перше – дуже добре, що вона відбулася, друге – я вже давно не розчаровуюсь з приводу кількості людей, які щось там роблять або чогось важливого не роблять. Для того, щоб зібрати велику кількість людей, сьогодні потрібні потужні медійні ресурси або потужна реклама, а відтак потрібні чималі кошти. Це якщо немає того адмінресурсу, який зазвичай використовує влада. У даному випадку все робилося доволі швидко зусиллями активістів у Фейсбуку, тому результат був прогнозований. Але я не бачу проблеми у незначній кількості людей, які прийшли на молитовне віче. Я переконаний, що у разі потреби їх можна буде зібрати в десятки разів більше. Головне, що ми сьогодні почули голос громадськості, голос Української православної церкви і голос інших церков. Це надзвичайно важливо. Цей голос залишиться в новинах, репортажах і повідомленнях. І це важлива частина нашої маленької історії, яку ми пишемо в глобальному контексті. Тому я задоволений і вдячний організаторам цього заходу.


Отець Олександр Агарков, протоієрей УПЦ КП, військовий капелан, волонтер 
 
«Важливо було подати спільний голос громади і церкви»



– Ви були причетними до народження ідеї проведння молитовного віча, тож про що говорить ця подія, яка щойно відбулася? 

– Як на мене, вона говорить про те, що головна суть справи не в кількості, а в якості. По-перше, ті люди, які були тут сьогодні, понесуть це в маси. По-друге, важливо було подати спільний голос громадськості, зокрема криворізької інтелігенції, і церкви. Не так, як було раніше, коли говорили в основному поодинці – громадськість собі щось там виголошувала, інтелігенція собі щось там міркувала, журналісти собі щось писали й транслювали, а церква собі щось проповідувала. А Україна у нас одна. Вона багатогранна, і її суспільне життя охоплює дуже великі верстви. Тому дуже важливо, що ми сьогодні заявили про свою позицію у такому безумовно доленосному для нашої країни питанні, як отримання Томосу про автокефалію Української православної церкви. Важливо, що ми вилізли з-під ковдри. Я гадаю, що ця подія не пройде безслідно і для міської влади. Пам’ятаєш, як було у 2014 році, коли російський триколор хотіли підняти над міськрадою? Коли довелося вперше боронити там флагшток, було всього 7-10 чоловік. І всі оті проросійські елементи подумали: «Клас, пабєда! Бандери спят» і так далі… Але коли почалися більш серйозні маневри, протягом кількох годин близько десяти тисяч містян зібралося під міськрадою. Тому відносно сьогоднішньої події я би сказав по-військовому – це була свого роду розвідка. Тобто люди прийшли подивитись, як воно буде. Так, люди ще пасивні та аморфні. Вони змучені й багато в чому розчаровані, але в них іще повно сил та енергії. І цієї енергії вистачить, без сумніву, і на відновлення єдиної помісної Української православної церкви.

Підготував Володимир Стецюк

Фото автора

  Теги: Томос УПЦ КривийРіг віче громадашаблоны для dle 11.2
Додати коментар