Життя віддав боротьбі за Україну

У день Героїв Небесної Сотні до Небесного воїнства приєднався один з останніх на Криворіжжі колишніх вояків легендарної армії без держави – незламний лицар української незалежності упівець Роман Пастернак.

20 лютого в останню земну путь 93-річного ветерана ОУН-УПА провели його рідні, близькі, соратники з Криворізького товариства політв'язнів і репресованих, представники патріотичних організацій міста.

Роман Михайлович Пастернак, ветеран ОУН-УПА, січень 2018 р.

Здавалося, ще не так давно сивочолого ветерана палко вітали з його 90-річним ювілеєм, який колишньому воякові УПА і політв’язню святкувати в тихому родинному колі не судилося. Публічно привітати ювіляра й віддати цілком заслужену шану людині, яка з юних літ стала до лав відчайдухів, що в найтяжчі роки заходилися виборювати українську незалежність, забажалося і активістам місцевих патріотичних організацій і партій, і районній владі, і посланцям підприємства, на якому відпрацював не багато – не мало, а цілих 40 років, і просто щирим друзям і прихильникам… Тож витримати такий раптовий прояв загальної уваги для літньої людини, яка десятиліттями була лише «пугалом» для співвітчизників – «бандерівцем», «зрадником», «ворогом народу» тощо, звісно, було не просто. І все ж така надмірна увага цій літній людині таки видалася до снаги. «Я ніколи не думав, – зізнавався тоді Роман Михайлович Пастернак, – особливо, коли був у партизанах, що доживу колись до такої миті».

Не зважаючи на досить похилий вік, ветеран мав на диво ясний розум і гарну пам’ять. Згадував події свого надзвичайно непростого з надтяжкими випробуваннями життя у найдрібніших подробицях і деталях.

Народився 14 січня 1928 року в селі Утиховичі Перемишлянського району Львівської області в селянській родині. У сім’ї було шестеро дітей. «Народився під Польщею, потім жив під більшовиками, а в 41-му прийшли німці», – сумно констатував Роман Михайлович. Згадував, як зустрічали в 1939-му Радянську армію «визволителів»… Але вже буквально за місяць «визволителі» стали катами… Тоді йому було 10 років.
У п’ятнадцять років став членом молодіжної організації ОУН. Це було в 1943-му. А в 1944-му, ще за німецької окупації, добровільно пішов в УПА. Проходив військовий вишкіл на території Івано-Франківської області на Рогатинщині. Казав, що вишкіл проводив чеський капітан і готував їх як майбутніх офіцерів.

Перше бойове хрещення пройшов у бою з німецьким підрозділом, який займався грабунками по селах і відловлював людей для відправки до Німеччини. Незважаючи на те, що у німців були танки, а в упівців – лише стрілецька зброя, вдало влаштувавши засідку, вони змогли тоді відбити в окупантів захоплених ними людей. Це було в селі Тучне Перемишлянського району Львівської області.

Роман Пастернак, вояк УПА, 1944 р.

У 1945-му, з приходом Радянської армії, упівці мусили змінити військову стратегію й тактику і відділ Романа Пастернака розформували, поділивши на малі похідні групи по 15-20 чоловік. Його перевели до теренової боївки Перемишлянського району, якою командував «Богдан». 28 червня 1947 року при виконанні завдання Роман Пастернак потрапив у засідку і був заарештований чекістами.

Спочатку його доправили в Перемишль, де майже тиждень катували, а потім повези до Львова в тюрму на Лонцького. Там його протримали під слідством протягом двох років – до березня 1949-го. І зрештою відправили до Києва в Лук'янівську в’язницю, де й засудили до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував у Воркутинському таборі посиленого режиму утримання. Працював у шахті. Чимало часу провів у карцері, адже брав активну участь у страйковому русі, організовував разом з товаришами табірні страйки та заколоти. Відбув повний термін покарання, а потім ще десять років його тримали у Воркуті з так званим «вовчим білетом» – під наглядом комендатури без права виїзду з міста. Тоді ж у Воркуті зустрів свою долю – таку ж, як і він, каторжанку-упівку Марію, з якою побралися й прожили 30 років щасливого подружнього життя, виховали доньку і сина й дочекався внуків.
  
Лише 1966 року Роман Пастернак отримав нарешті паспорт і можливість виїхати з Воркути. …Але без права поселення в рідному краї – у Західній Україні. Не мав права зупинятися і в обласних центрах та великих містах, а лише не менше, ніж за 101 кілометр від них. І все ж доля привела його до великого міста – Кривого Рогу, де тривало велике індустріальне будівництво і суворих заборон щодо поселення колишніх політв’язнів не було. За іронією долі борцеві з комуністичним режимом вдалося влаштуватися слюсарем-складальником на завод гірничого обладнання «Комуніст», де й пропрацював аж 40 років на будівництві «комуністичного раю». І хоча колишнього вояка УПА на початках там знову ледве не засудили, звинувативши в антирадянській пропаганді, сумлінний робітник таки змусив місцеве начальство ставитися до себе з повагою і з почестями залишив підприємство лише у 80-річному віці.

Отаким видалося життя одного з багатьох мільйонів українців, який любив понад усе Україну, щиро прагнув кращої долі своєму поневоленому народові, а тому мусив з малих літ боротися за його волю й тяжко працювати на його благо.

Пам'ять

Попри неприязне і навіть вороже ставлення до нього начальства, постійний нагляд приставлених агентів КГБ і сексотів, його стосунки у робітничому колективі були досить товариськими і теплими. У 1980-х роках шахтне обладнання, вдосконалене Романом Пастернаком і його бригадою, було відзначене на Всесоюзній виставці народного господарства у Москві, за що затятого «бандерівця» преміювали тоді легковим автомобілем «Москвич». Колишньому упівцю навіть почесне звання «Героя соціалістичної праці» збиралися присвоїти, але «компетентні органи» про його минуле ніколи не забували, тож ні звитяжна праця, ні будь-які визначні заслуги у виробничій царині, які сприяли загальному розвитку «народного господарства», зняти його «тяжку провину» перед комуністичним режимом, звісно, не могли.

З настанням потепління у громадсько-політичному житті колишнього Радянського Союзу Роман Пастернак став активно долучатися й до громадських справ. У 1989 році одним із перших вступив до Народного Руху України «За перебудову». Згодом організував і очолив Центрально-Міську районну організацію НРУ. З 1992 року він голова Криворізької міської організації «Всеукраїнське братство ОУН-УПА». Став активним членом місцевого осередку правої політичної партії ДСУ (Державна Самостійність України). У 2009-му Романа Пастернака призначили референтом спілки ветеранів ОУН Дніпропетровської області, а з 2011 року й до останніх днів був Повітовим головою Дніпропетровської обласної ветеранської організації «Всеукраїнське братство ОУН-УПА».

У день пам'яті та примирення ветерана ОУН-УПА прийшли 
привітати криворізькі школярі, травень 2017 р.

У січні 2018 року з нагоди 90-річчя ветерана у виконкомі Центрально-Міської в місті Кривому Розі ради зібралися його колишні колеги, громадські активісти, журналісти і власне самі працівники виконкому на чолі з його головою Сергієм Нєженцевим привітати ювіляра. Чи не вперше в історії міста офіційна влада вирішила віддати шану затятому «бандерівцю». В країні, де справжні борці за її незалежність все ще перебували фактично поза законом, а їхні кати мали чи не найбільшу шану в державі, отримуючи фантастичні персональні пенсії та пільги, погодьтеся, це була надзвичайна подія. Законопроєкт, який надавав статус ветеранів особам, що брали участь в боротьбі за незалежність України, в тому числі в складі Української Повстанської Армії, і фактично прирівнював їх до ветеранів Другої світової, які  брали участь у бойових діях у складі Радянської армії, було ухвалено Верховною лише 6 грудня 2018 року, а сам закон вступив у дію з 26 березня 2019 року.

Однак теплі промови і щирі побажання на адресу ювіляра-бандерівця з боку місцевої районної влади лунали вже в січні 2018-го. Були квіти, подарунки й відзнаки.

Ювіляра привітав голова виконкому Центрально-Міської 
районної в місті ради Сергій Нєженцев

«Рішенням виконкому Центрально-Міської в місті ради, за активну громадську діяльність, боротьбу за Незалежність України, багаторічну плідну працю та з нагоди 90-річчя від дня народження Почесною грамотою виконкому Центрально-Міської в місті ради нагороджується Пастернак Роман Михайлович», – оголосили текст офіційного документа. «Хочу побажати, щоби ви ще багато років служили суспільству й були потрібним нашим землякам», – додав до сухого офіційного тексту своє щире побажання голова виконкому Сергій Нєженцев. Розчулений сивочолий ветеран промовив у відповідь: «Служу українському народу». І в цих словах ветерана не відчувалося ні найменшої пафосної фальші, бо служіння саме своєму народу, а не комуністичному режиму, як це доводилося робити мільйонам будівників комунізму, було природним покликом людини, молодість якої пройшла у лавах Української Повстанської Армії, а потім – на каторжних роботах у воркутинській шахті.

Привітання від колишніх колег передали ювіляру представниці 
заводу гірничого обладнання
 
І все ж чи не найбільше враження справила на колишнього вояка УПА і політв’язня його ювілейна зустріч з представниками патріотичних організацій, зокрема з юними активістами «Пласту», яка відбулася напередодні в офісі міської організації ВО «Свобода». «Дуже мені було приємно з дітьми, з «Пластом», – зізнавався Роман Михайлович. – Нарешті дітей почали виховувати в дусі української нації. Тож я задоволений тим, що естафету передаю у надійні руки. Я дуже тішуся з того, що підростає справжня українська патріотична молодь – не фальшиві патріоти, а дійсно наше майбутнє».

Ветерана ОУН-УПА привітали з ювілеєм представники патріотичних організацій міста 

Привітати ветерана з 90-річчям прибув на цю зутріч з обласного центру й голова ГО «Дніпровське товариство політв'язнів і репресованих» Іван Дремлюга, який вручив ювіляру грамоти від громадської організації та від імені голови обласної ради Дніпропетровської області. До речі, гість тоді повідомив по секрету, що за ініціативою обласного товариства політв'язнів і репресованих Дніпропетровською ОДА до Адміністрації Президента України направили клопотання про нагородження ветерана орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

І ось Указ Президента України Петра Порошенка №№11/2018 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України», згідно з яким «за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю» орденом «За заслуги» ІІІ ступеня» нагороджувався  і Пастернак Роман Михайлович — голова Братства ОУН-УПА Дніпропетровської області.


«Я все життя віддав боротьбі за Україну – і коли воював у лавах УПА й смерть ледве не кожного дня зазирала мені у вічі, і коли був на каторзі, і в подальші роки. І хоч була велика загроза моїй родині, моїм рідним, я ніколи не відмовлявся від свого прагнення побачити Україну та українців вільними. І ця боротьба за Україну продовжується й зараз, тож я закликаю всіх об’єднатися у цій боротьбі, адже Україна – це найдорожче, що в нас є. І вона зараз у великій небезпеці. Тому треба усім нам єднатися – не сваритися між собою, а єднатися, щоби побороти ворога. Я не знаю, як кому, а мені Україна дуже дорога – і тому, що такої немає більш ніде в світі, і тому, що за неї ми дуже дорого заплатили – мільйонами життів, покалічених доль і надтяжкими випробуваннями. Головне, нам треба зараз побороти нашого одвічного ворога, і тоді, я впевнений, що все буде гаразд, все буде добре».

Ці проникливі й глибоко хвилюючі слова сказав на прощання по завершенні офіційного ювілейного заходу в райвиконкомі з нагоди його 90-річчя вояк легендарної армії без держави – незламний лицар української незалежності упівець Роман Пастернак. З цим, як свідчать його рідні, він прожив до кінця свого складного й звитяжного 93-річного земного шляху, який відміряла йому доля. Почуй ці слова свого вірного сина, Україно, і ти, тисячі разів обдурений і зневірений, але незламний у своїй невпинній борні за волю, український народе. Вічна пам'ять і вдячність тобі, український звитяжцю!
 
Володимир СТЕЦЮК

Фото автора та з відкритих джерел

Теги: КривийРіг Пастернак 90-річчя ОУН-УПА політв'язень Воркута звільнення боротьба шаблоны для dle 11.2
Додати коментар