Потрійний переворот від фільму «Червоний»

22 серпня в рамках всеукраїнського промотуру в Криворізькому кінотеатрі «Олімп» 
відбувся допрем'єрний показ кінострічки «Червоний».

Нарешті дочекалися цілого ряду криворізьких сенсацій! – нехай навіть і не всі мають криворізьке забарвлення. Хоча – «как будем посмотреть!», – 22 серпня в кінотеатрі «Олімп» відбувалася довгоочікувана презентація знаменитого фільму «Червоний»... Даруйте мені трохи надмірну гіперболізацію, але найбільша сенсація для нас у тому-то й полягає, що три четвертини «кіношної сировини» для обіцяючої міжнародний резонанс епопеї знято саме на Криворіжжі. І так прикольно було впізнавати на екрані добре відомі тутешнім екстремалам-романтикам екзотичні місця! – шахтні провали й кар’єрні «надвали» у зоні зрушення між так званою шахтою Кіровкою та селищем Карнаватка (це для багатьох улюблене місце відпочинку під жартівливим найменням «Калабаня», а найглибшу тут воронку позначають лексично як «провал СССР»), вікові штольні у забутому кар’єрчику за СєвГОКом і старовинні овочесховища Олександрівського рудника неподалік станції Роковата.

Кадр з кінофільму «Червоний»

Хоча фільм сам по собі вважаю кіношедевром світового рівня (про це ще посперечаємося!), одначе і немалою мірою «запрограмовую» успіх його у Кривбасі саме завдяки отому «мєстєчковому патріотизму», котрий кликатиме народ «подивитися наші місця у справжньому кіно». А чому б і ні, якщо претендентами на «Оскара», бодай побічною причетністю до них, Кривий Ріг «не випендрився» ще жодного разу?
А якщо цілком серйозно говорити – зміст фільму надзвичайно ваговитий ідеологічно! актуальний – саме зараз! просвітницько-повчальний, ба навіть «протверезуючий» багатьом наївним простолюдинам ще й досі хмільну від совєцько-більшовицької брехні свідомість! воістину потрясаючий людські «поснулі душі» трагізмом комуністично-імперських репресій і тріумфом героїчної непокори берієво-сталінізму! зрештою, шокуючою правдою про «клоунаду» театралізовано-прилизаної радянської історії, з поіржавілим цвяшком якої у тім’ячках досі живуть-животіють численні плакальники за люмпенським минулим...

З точки зору суто кінематографічних канонів, доступних розумінню нормально мислячої людини, оцінюю фільм як високопрофесійний. Адже сплелися у ньому воєдино хвилюючі моменти створеного самим же автором гостросюжетного роману-першоджерела Андрієм Кокотюхою сценарію, алегорично витончені художні мазки головного режисера Зази Буадзе та філігранна операторська робота Олександра Земляного. Масовими оваціями глядачів у залі, щирими вигуками «Браво!», зовсім не типовими для кіно, засвідчую всім їм найвищий пієтет: фільм вийшов динамічним, емоційно украй напруженим – що називається, «бере у полон і не відпускає», неймовірно видовищним – попри важку психологічно тему, а уніфікованим словом сказати – просто приголомшуючим!

По канві сюжету сцени змінюються метациклічно, весь час утримуючи високовольтну увагу заціпенілого глядача на центровій лінії головної ідеї фільму: ніколи не здаватися! Персонажі першого й другого, ба навіть третього плану чергуються вельми органічно, не відтіняючи рольового значення одне одного (чому вдало сприяє «хитрий» операторський прийом «розмивання» рамочних обрисів домінуючого дубля), – і при цьому нерозривно відчуваєш психосоматичну прикутість до фігури, характерного образу, внутрішнього стану головного героя – Данила Червоного, ще недавнього вояка УПА (хоча ця його біографічна грань і не згадується на екрані, однак рельєфно присутнює в епізодах спілкування табірного начальства), а тепер – генератора й очільника «серйозного» повстання в одному з найкрупніших каторжних центрів сталінського ГУЛАГу.

«Парадні ворота» до пекла ГУЛАГу
 
Також викликає непідробне захоплення високомайстерна гра «супернегативного» персонажу в особі «гражданіна начальника», майора НКВД – патологічно жорстокого, інтриганськи-підступного садиста, які й складали «ідєйноє ліцо» радянської концтабірної імперії. Саме цей актор (не запам’ятав прізвища його у титрах) якнайкраще показує внутрішню сутність «соловєцкой власті» навіть «сліпим на совість» людям, котрі й досі вірять комуністичним страшилкам про «українських буржуазних націоналістів». Ну і, ще раз повторюся, унікальні «криворізькі декорації» якнаймаксимальніше підсилюють «ефективність трудового перевиховання ворогів народу» на каторжних роботах в ленінсько-сталінській тюрмі завбільшки з одну шосту земної суші. Єдиним режисерським прорахунком у фільмі вважаю «перегравання», тобто надмірне «комедіювання» ролі табірного «вора в законі» Тайги.

За півтори години – щоби журналісти ще встигли трохи оговтатися – перед показом картини її творці дали прес-конференцію (модератором виступала наша популярна журналістка Ольга Хвостова), з початком якої щиро освідчувалися Кривому Рогу в любові з першого погляду. Генеральний продюсер Андрій Суярко зізнався, що це було найромантичніше місто у його кінокар’єрі: стільки випало тут зустріти світанків за майже півторарічний період роботи над фільмом! Ще піднесено сказав: геть не очікував такого аншлагу саме в Кривому Розі, хоча проїхали вже з презентаціями чимало визначних міст України! На що я абсолютно серйозно зауважив, дочекавшись моменту дискусії: найаншлаговішим з аншлагових вийшов Кривий Ріг тому, що сталінізм глибоко в’ївся в його тіло найкрупнішими «стройкамі соціндустрії», де використовували масово дармовий труд «врагов народа». Ну, і втішає немало «криворізький характер», як відзначав я на початку, сам факт використання «для кіна» місцевих локацій, що вже набув розголосу... А головний режисер Заза Буадзе розповів, як після тривалих пошуків «ландшафтної натури» лише у Кривбасі миттєво відчув: ось вони, найвдаліші місця для зйомок!

Прес-конференція перед початком кінопоказу

Коли посипалися градом запитання, у Зази поцікавилися: чим його, за національністю грузина, так намагнітизувала ідея боротьби українців за свою незалежність? І він чесно розповів: і його дід у 1920-ті роки брав участь у повстаннях проти російських імпер-більшовиків, і сам майбутній режисер воював з ними в Абхазії, – «тогда моему сыну исполнился 1 год, сейчас ему 27, и за это время я пережил военное вторжение России в Грузию, теперь вот – в Украину... Но мы должны победить. Мы обязательно победим!»

Генеральний продюсер Андрій Суярко та головний режисер Заза Буадзе
 
Тепер ви зрозуміли «таємницю» гуманістичних цінностей українського грузина? Ще й доволі симптоматичними виглядали його спогади про те, як відбирали «акторів з народу» для масових сцен (всього їх задіяно було близько 800!), і запропонували себе «випробувати» чимало раніше засуджених, що «відсиділи» по 2-3 рази, «и я их спрашивал: мол, зачем это тебе? – и они отвечали: а может, изменится что-то в жизни...»

Наостанок Андрій Суярко поділився втішною новиною: невдовзі повезуть картину на кіноярмарок до канадійського міста Торонто, і зацікавляться ним, дай Боже, крупні світові кінопродюсери...

«Вихід на люди»

О, як хочеться на це сподіватися! – щоби світ увесь вільний дізнався про титанічну боротьбу справжніх українців за свою Батьківщину; та щоб свої «хохли» бодай трохи пройнялися синівською любов’ю до рідної країни; і щоби поставали достойними людьми, відчувши себе нарешті повноцінними громадянами гордої держави, а не покидьками-спонсорами «воровського общака», ті, хто хоче, аби «змінилося щось у житті». (По завершенні показу організатори запросили присутніх у залі учасників масовок «вийти на люди», і виглядали вони всі просвітлено-щасливими, і напевно були серед них колишні «зеки» – удвічі щасливіші, бо змінили моральні орієнтири). Оце і буде потрійний переворот! – безповоротний, ламаючий стереотипи переворот у свідомості.
 
Іван Найденко

Фото автора

Іван Найденко

Громадський діяч, журналіст, літератор, краєзнавець, організатор екскурсій у заснованому ним турагентстві «Криворізький меридіан».

 
#КривийРіг #Червоний #допрем’єрний #показ #прес-конференціяшаблоны для dle 11.2
Додати коментар