Загін Іванова продовжує боротьбу

(«Спільники степового вітру» – закінчення, початок у публікаціях від 23.12.2020-22.01.2021)

Після загибелі Григорія Іванова 23 грудня 1921 року поблизу Широкого ім’я легендарного повстанського отамана ще довго наводило жах на повітове і губернське начальство, бо повстанські загони івановців продовжували діяти. Як свідчать документи, вцілілі рештки загону Іванова, очолювані його побратимами – отаманами Лютим, Чорним Вороном (Черненком), Медведєвим, Свищем, вели виснажливу боротьбу і в наступному 1922 році. А взагалі відчайдушний опір повстанців більшовицькому режиму тривав у Криворізькому повіті фактично до середини 1923 року.

Героям Слава! Вшанування героїв Холодного Яру, 2012 р.

                                                                              ***
28 грудня 1921 р. ВУЧК повідомила про розкриття в Криворізькому повіті двох великих підпільних організацій, які готувалися до повстання, поповнюючи «людским и конным составом банду Иванова», а також займалися випуском петлюрівських прокламацій. По цій справі було заарештовано 33 особи.

Згідно з відомостями Катеринославської ГубЧК, на випадок повстання Криворізький повіт було розбито підпільниками на дві ділянки. На кожній ділянці працював свій вербувальник молоді, на якого покладалося завдання узяти на себе керівництво повстанцями, знищити владу на місцях і приєднатися до загону Іванова. Організації охоплювали низку населених пунктів: Городуватку, Лозуватку, Петрівку, Варварівку, Водяне, Червоне, Кам’янське, Верблюжку. За даними чекістів, до складу повстанських організацій входило близько 200 осіб. [75].

Повітова влада гучно звітувала про «разгром Криворожских петлюровских ячеек».

Витяги з особистої доповіді секретаря Криворізького повітового комітету КП(б)У 
за грудень 1921 р.

«Еще в 1920 году закордонные петлюровцы обратили внимание на оперировавшую в  Криворожском уезде банду Иванова. С этой целью был послан в банду «политический комиссар» Гнибида, который сумел привлечь банду Иванова на свою сторону. Для вербовки живой силы были мобилизованы видные бандиты Бондаренко и Скляр. Последний специализировался на вербовке в банды молодежи...

Очень умело велась организация работы, соблюдалась строгая конспирация. В разные села были разосланы организаторы и агитаторы. Так, например, в с. Лозоватке таким организатором был Илья Каюн, который набрал несколько человек и послал в банду Иванова.
 
Для получения оружия бандиты предполагали сделать налет на военкомат и милицию.  Центральной ячейкой являлся опорный пункт банды Иванова и Гнибиды в с. Варваровка, где печатались воззвания и распространялись по селам. Насколько серьезной была организация в Варваровке можно судить по тому факту, что во время боя банды Иванова под Верблюжкой, ячейка мобилизовала ему 30 человек.
 
Банда Иванова, помогая различному кулацкому элементу, разбрелась по Криворожскому уезду. К числу таких следует отнести владельцев хутора Якова и Климента Степановых, в Братолюбовской вол., хут. братьев Гаркуш, а дочь одного из них считается невестой  Иванова. В деревне Семеновка — Спиридон Осаченко оказывал ему активное содействие. В случае, когда надо распылить банду и спрятать оружие, он также находил надежных людей. Так владелец хутора Недушенко спрятал пулемёт, винтовку и револьвер. 

На территории Криворожского уезда банда поспособствовала тому, что в уезде  приостановилось все советское строительство, задерживался постоянно продналог и вся экономическая жизнь замерла.

Долгое время обе оперирующие банды были неуловмы благодаря своим ячейкам, которые помогали им во всем. Но благодаря принятым ВЧК мерам эти ячейки и их организаторы были выявлены, что дало возможность вырвать почву у названных банд и  организовать планомерное и систематическое преследование их.

В итоге все банды были разгромлены, а их главари Иванов, Гнибида и Лютый* убиты.

По делу указанных банд были арестованы 102 человека. По постановлению  объединенного заседания комиссии Екатеринославской  ГубЧК и  Криворожской  УЧК  21  января  по  делу  организации петлюровских ячеек расстреляны:

1) В. М. Мазный, 18 лет; 2) И. М. Кияшко,  22 года; 3) Н. И. Евтушенко, 19 л.; 4) Д. П. Дикой, 19 л.; 5) А. Е. Гордиенко, 20 л.; 6) К. С. Соколовский,  21  г.;  7)  И. Я.  Потебня,  21  г.;  8)  А. Ф. Евтушенко, 22 г.; 9) Н. М. Гонзен, 24  г.; 10) И. П.  Сергиенко, 20 л.;  11) С. Ф. Чубынец, 29 л.; 12) А. М. Белый, 18 л.; 13) И. Ф. Куксенко, 19 л.; 14) Т. Г. Кузьменко, 19 л.; 15) П. С. Грицай, 23 г.; 16) П. Ф. Колесов, 26 л.; 17) П. А. Ешинецкий, 19 л.; 18) Т. О. Жук, 19 л.; 19) И. Е. Тарасенко, 21 г.; 20) И. П. Шепявский (Пахоменко), 39 л.; 21) И. М. Мирный, 18 л.; 22) С. Н. Довгаленко, 35 л.; 23) А. Ф. Коваленко, 22 г.; 24) Г. М. Дрыга, 19 л.; 26) Д. Д. Мирный, 21 г.; 27) Т. М. Крошка, 19 л.; 28) Неонил Скляр, 35 л.; 29) С. Т. Скляр, 28 л.; 30) А. А. Шаповалов, 25 л.; 31) К. Г. Титов, 20 л.; 32) Г. Г. Воронкевич, 57 л.;  33) А. М. Гаркуша, 32  г.;  34) М. Я. Глущенко, 50 л.; 35) Н. Е. Бугаёв, 33 г.; 36) С. Н. Ковтун, 18 л.; 37) Е. Ф. Меняйленко, 20 л.; 38) С. Х. Осыченко, 30 л.; 39) Д. Ф. Золочевский, 49 л.; 40) А. Ф. Недушенко, 21 г.; 41) Д. М. Беззуб, 20 л.;  42) А. Г. Левицкий, 35 л.; 43) К. Б. Самонч, 20 л.; 44) Н. С. Кириченко, 34 г.; 45) М. Е. Самонч, 31 г.; 46) Ф. К. Белозер, 27 л.; 47) Г. Г. Фекусов,  27 л.; 48) Г. Ф. Горбенко, 24 г.; 49) С. А. Готечка, 44 г.». [76].

______________________
     *Насправді отаман Лютий (Ялисей Черевик), який разом з Івановим вів виснажливу боротьбу до кінця 1921 року, після загибелі повстанського провідника певний час діяв самостійно. Однак провал підпільної мережі, яка постачала повстанців бійцями і продовольством, безперервні переслідування і втрата більшості досвідчених повстанців, а також наявність чекістської агентури в самому загоні зрештою змусили Лютого відійти від активної боротьби і перейти на нелегальне становище. Був заарештований лише в 1930 р. у Харкові. Подальша доля невідома. [ 77].

Про те, що опір більшовицькому режиму в Криворізькому повіті не припинявся, свідчать і масштаби репресій, які мали місце впродовж 1922 року. Зокрема в селі Кудашівка за підозрою у сприянні повстанцям чекістами було заарештовано 28 осіб. При цьому було вбито отамана Медведєва та його дружину. [78]. У серпні 1922 року місцеві чекісти розстріляли 21 повстанця. [79].

Криворізький загін ЧОПу перед виходом на операцію проти повстанців, 1922 р. З фондів КІКМ

За сприяння «бандитизму» в жовтні-листопаді 1922 року в с. Варварівка Криворізьким ДПУ було заарештовано 80 осіб. У листопаді-грудні резидентури повстанців також виявили в Братолюбівській, Гурівській, Бузулуцькій, Грушівській, Лозуватській та інших волостях, де заарештували ще 140 осіб і за вироком надзвичайної трійки 14 підпільників з с. Варварівка розстріляли. В оперативних зведеннях ідеться також про загибель отамана Чорного Ворона (П.Черненка). [80].
 
З доповіді Катеринославської губернської надзвичайної комісії щодо політстану в губернії
на 22 листопада 1922 р.

«На Криворожье действуют остатки разгромленного отряда Черненко. Недавно ГубГПУ провело операцию по ликвидации петлюровской организации, которая являлась идейным руководителем политического бандитизма на Екатеринославщине, в частности на Криворожье. 
Весной этого года на Криворожье прибыл из-за кордона известный петлюровский деятель  Василий  Иванович  Сирко  (наст.  фам.  Скляр), который приступил к организации гражданских  ячеек по деревням и волостям, налаживая связь между оперирующими отрядами на  территории Криворожья, ячейки являются материальной базой отрядов.

Одновременно с этим он устанавливает связь с Черноморской повстанческой группой, командование которой составил Гамалей, начальник штаба Завирюха, и с этого момента командирами над отрядами, а также назначения исходили из штаба Черноморской группы.

По добытым нами показаниям выделена часть этой Черноморской группы:

1. Командующий 3-й Елисаветградской дивизией Воинов Александр (Гонта), уроженец Братолюбовки, арестован. В его район входило несколько уездов, но работа была налажена неважно, и дивизия находилась в периоде организации.
2. Командующий 4-й Александрийской дивизией Черевик (кл. Лютый) является видной фигурой в повстанческом движении. Означенная дивизия была организована, и нами арестован командир 1-го полка Бондаренко Степан — он же  зам. Лютого. Бондаренко один из старейших партизан, был за границей и, благодаря повстанческому опыту, провел организацию своего полка полностью.
Командирами батальонов были назначены: 1. Филоненко Иван; 2. Стулий Иосиф; 3. Таран Андрей. Ими были расставлены командиры рот и взводов, а последние завербовали казаков на случай  восстания. Кроме указанных ними арестован целый ряд членов ячеек, каковые также, как и военные части, были разбиты на районы, во главе которых были начальники.

В задачи этих районных организаций или ячеек входило: 

1) снабжение, как продуктами, так и оружием и патронами отрядов; 2) информация о движении красных воинских частей, и 3) агитация среди крестьян в пользу УНР. Таким образом, банды, которые тесно были связаны с ячейками, могли спокойно разъезжать, выполняя задания  начальников дивизий и полков, прекрасно осведомленных о положении наших частей и всегда  имея пристанище и корм для лошадей. Каждая ячейка на свои же средства покупала патроны и оружие, и когда банда приходила в условленное время, она всегда заставала необходимые ей патроны и оружие.
 
3) Командир 5-й дивизии (Николаевской) Платон Черненко был сотником в банде Иванова, у коего была банда в 12–20 чел., разбитая в своё время отрядом Криворожского ГПУ. Часть этой банды в количестве 4–5  чел. еще и ныне существует, но не как боевая единица, а как скрывающаяся от преследования Советской власти. Сведений об этой дивизии и командирах полков у нас не имеется, благодаря тому, что один командир дивизии не знал командиров полков другой дивизии.

Из 5-й же дивизии нами никто не задержан. Данная петлюровская организация успела связаться со штабом 6-го корпуса и получить оттуда обмундирование через сотрудника штаба Воскресенского. Благодаря ликвидации, они не успели получить пулеметы, уже заготовленные Воскресенским для сдачи в организацию.
 
Кроме вышеупомянутых арестован еще целый ряд видных главарей  организации — всего 75  человек. Следствие по означенному делу ведется, в стадии коего выявлен целый ряд участников организаций банд, для изъятия которых отдано срочное распоряжение». [81].

Разом з тим очільники губернської та повітової радянської влади дедалі більше починали розуміти, що посиленням репресій, збільшенням військової сили і загонів ДПУ проблему не вирішити. Відтак розпочалася масова кампанія «політичної та партійної обробки населення з метою пропаганди і пояснення заходів радянської влади та руйнівного характеру «бандитизму». Одночасно здійснювалася робота з «укріплення» (тобто чистки) партійних організацій, сільських рад, волвиконкомів, КНС та інших радянських органів, організацій від ненадійних елементів. [82].

Відносини радянської влади з населенням сільського Криворіжжя в період жорсткого протистояння, а фактично справжньої народної війни 1919–1923 років, свідчать перш за все про диктаторсько-терористичну природу російсько-більшовицького режиму, що був встановлений в Україні через проголошення українськими більшовиками маріонеткової Радянської республіки. І цей режим жодним чином не мав наміру рахуватися з інтересами та потребами місцевого населення, найперше українських селян, і прагнув домагатися бажаного для нього результату лише шляхом жорсткого примусу, репресій і терору. І задля цього йому довелось об’єднувати, зокрема в межаж Криворізького повіту, чималі сили Червоної армії (підрозділи 1-ї кінної армії, 6-ї Чонгарської дивізії, Латиської дивізії, окремих кавалерійських полків та ескадронів), а також внутрішньої охорони, міліції, органів ЧК-ДПУ, воєнних нарад, державного та партійного апарату в єдину репресивну систему. При цьому широко застосовувались методи заручництва, введення інституту відповідачів, п’ятихатників і десятихатників, стану облоги, масових обшуків, вилучення збіжжя і майна, а також арештів, ув’язнення в концтаборах і тюрмах, розстрілів рішенням трійок тощо. І власне з того часу терор, як система управління (в різних варіаціях) став невід’ємною частиною радянської влади, яка могла триматися тільки завдяки адміністративно-командному репресивному режиму.

Саме проти впровадження такого репресивного режиму й повстало селянство Криворіжжя і всієї України загалом з її кращими синами на чолі. Але, на жаль, сили були надто нерівними, щоби перемогти потугу російського більшовизму з його багатомільйонною Червоною армією, розгалуженою мережею карально-репресивних органів ЧК-ДПУ та міліції і неймовірно жорсткою партійно-адміністративною системою. А тому такі надзвичайно трагічні явища як червоний терор, масовий голод і репресії, які забрали мільйони життів українців, стали в подальшому сумними реаліями українського життя в добу будівництва радянського комуністичного «раю».
 

Замість епілогу

Не зважаючи на те, що 28 січня 1923 року було офіційно оголошено про ліквідацію в Криворізькому повіті «політичного бандитизму і петлюрівщини» [83], повідомлення про дії повстанців на теренах Криворіжжя з’являлися в оперативних зведеннях і в подальшому. Так, у лютому 1923 року з’явилася інформація, що залишки загону Чорного Ворона (П. Черненка) на чолі з отаманом Свищем перейшли на територію Одеської області. [84].

Про те, що в районі с. Братолюбівка зафіксовано повстанський загін УНР, повідомлялося 20 квітня 1923 року [85]Наприкінці травня появу повстанських загонів було зафіксовано в колишній Костромській волості та у Нікопольському районі. [86]А в серпні 1923-го стало відомо про те, що «розсіяні залишки загону отамана Чорного Ворона переховувалися в Долинському районі. [87].
 
Лише у 1930 році був викритий ДПУ і засуджений до розстрілу отаман Лютий. Цього ж року при переході румунсько-радянського кордону заарештували й засудили до розстрілу отамана Родіона Федорченка. До 1932 року вів підпільну боротьбу з більшовицьким режимом активний діяч повстанського руху Сергій Клепач, який 28 квітня 1933 року трійкою при колегії ДПУ УСРР був засуджений до розстрілу (вирок виконано 9 травня 1933 р. у Дніпропетровську).

Памятна дошка на честь криворізького повстання 1920 р., встановлена 
на постаменті декомунізованого пам’ятника місцевому чекісту

Після остаточного придушення селянського повстанського руху більшовицьким окупаційним режимом стало можливим ще небачене за масштабами злодіянь і масового насильства перетворення українських селян на новітніх рабів – через так звану колективізацію, розкуркулення, репресії, Голодомор і знову через репресії… І розверзнулася всеосяжна неволя – як рушійна сила будівництва диявольського комуністичного «раю»…

Та все ж у безодні цієї неволі завжди жевріла й пам’ять про волю. Про неї не забували і завдяки тим, хто був спільником степового вітру. Саме він і розносить цю болючу пам’ять про їхню жертовну борню і славу, все-ще шукаючи волю в степах. І вже шикуються лави його нових спільників. І все гучніше лунає: «Героям Слава!»
 
Володимир СТЕЦЮК

м. Кривий Ріг

Фото автора та з фондів КІКМ
 

P.S. Продовжується збір коштів на спорудження в Кривому Розі пам'ятника видатному діячеві українського визвольного руху, Головному отаману Холодного Яру Костю Пестушку (Степовому-Блакитному). Підтримати проєкт можна посильними внесками шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок ГО «Громадський клуб «Український час»:

П/р № UA353510050000026008878996198
у відділенні АТ «УКРСИББАНК» в м. Кривий Ріг,
МФО 351005, Ідентифікаційний код 43502775

 або на корпоративну платіжну картку:

UKRSIBBANK BNP PARIBAS GROUP 
5582 5920 7520 0189

Віддаймо належну шану тим, завдяки кому ми не забули про волю!

Меморіал Визвольного Руху
ГО «Громадський клуб «Український час»


Теги: Криворіжжя повстанство Іванов-Тишанін отаман загін продовження_боротьби 1922-1923шаблоны для dle 11.2
Додати коментар