Мовний зашквар головного мозку як початок агонії «рускомір’я»

У російських імперців та їхніх російськомовних адептів в Україні черговий мовний зашквар головного мозку. З 16 січня набула чинності стаття 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», згідно з якою вся сфера обслуговування в країні має послуговуватись українською. Тож про що цей сморід, який піднімається від палаючої «праведним гнівом» «рускомірской» вати?

Карикатура з radiosvoboda.org

Про те, що: на тридцятому році державної незалежності України певна частина її громадян визнавати її закони та Конституцію все-ще не збирається, а відтак і українськими громадянами як такими себе, очевидно, не вважає.

Про те, що: не бажаючи послуговуватись українською мовою як державною й вимагаючи особливого статусу для російської як другої державної, ця найбільш агресивна частина російськомовного населення намагається протиставити себе україномовному населенню, фактично заперечуючи українську державність і право українців на національне самовизначення та державну самостійність.

Про те, що: в умовах російської агресії й гібридної війни, яку веде наразі імперська Росія проти України, така недержавницька поведінка, сформована не без впливу російського імперського центру, має стати предметом пильної уваги як з боку українського громадянського суспільства, так і з боку самої держави, найперше – СБУ та правоохоронних органів.

Отже, порушення мовного закону, заклики до його невиконання й розпалювання на цьому ґрунті міжнаціональної ворожнечі мають невідворотно тягнути за собою й відповідні санкції, передбачені чинним українським законодавством. І про жодні утиски демократичних свобод, як то свобода слова чи будь-які інші, якими полюбляють прикриватися антиукраїнські сили в Україні, в даному разі не йдеться, а лише про банальне порушення чинного українського законодавства.

І насамкінець – наполегливе невизнання базових положень Конституції України та українських законів, що стосуються основ української державності, зокрема державних символів і державної мови, має тягнути за собою й відповідальність у вигляді позбавлення громадянства з усіма можливими наслідками. Інакше як можна вважати українським громадянином того, хто не визнає саму державність України?

Однак таке гібридне становище, в якому перебуває українська державність унаслідок тривалого військово-політичного, соціально-економічного, культурно-масового та інформаційно-пропагандистського впливу з боку російського імперського центру та його п’ятої колони в Україні вкупі з проросійським олігархатом, для цих антиукраїнських сил вигідно зберігати й надалі. Адже це дозволяє і в подальшому контролювати ситуацію в країні, керуючи всіма життєво важливими процесами, а відтак всією Україною, яка проголосила себе незалежною де-юре, але ніяк не може домогтися цього де-факто.

Та все ж у цьому тривалому історичному протистоянні, в якому й народжується в муках справжня українська незалежність, має зрештою настати вирішальний перелом – у першу чергу в питанні повернення анексованого Криму та окупованих територій Донбасу. І про те, що цей доленосний момент усе ж таки наближається, маємо чим далі більше переконливих свідчень. Про неминучий крах, до якого упевнено прямує охоплена імперськими амбіціями, але наскрізь прогнила імперія зла, свідчать зокрема і доволі знакові події, які наприкінці минулого й початку нинішнього року відбувалися в російському мордорі, а також в Україні та світі.

І повіває від них чимось таким, що несе в собі характерні ознаки розпаду, властивого російському імперському монстру… Саме на це вказує зокрема й сморід від зашквареної в Україні проросійської вати… І ефесбешний душок російської присутності під час нещодавніх подій у Капітолії США… І уїдливий запах отруєних ефесбешниками трусів російського опозиціонера Навального… І стійкий перегар, викликаний поверненням того ж Навального в Росію зі скандальним фільмом-розслідуванням про грандіозний царський палац некоронованого кримінального правителя нинішньої російської недоімперії…

Отже, фейкова «святая Русь» і «руская цивілізація», якою продовжують марити деякі пришелепкуваті «інтелектуали», вже давно сама себе викрила, бо остаточно забрехалася, прокралася, пропилася, збанкрутіла й звиродніла, а її все-ще намагаються реанімувати, ніби в ній дійсно є щось справжнє і рятівне для людства. Насправді ж від цього кримінального монстра в образі «святого» людству треба негайно рятуватися самому. І тут рятівним якраз і має стати перш за все українське первозданне слово, в якому відлунює справжня суть Руси-України, прадавнє ім’я й історію якої нахабно привласнило шахрайське плем’я, що назвало себе «рускімі». Тож настав час повернення вкраденого і щирого каяття. І це, якщо керуватися канонами святого письма, якими послуговуються зокрема клір і паства самозваної «святої Русі», може дійсно врятувати – як самих «рускіх» самозванців, так і людство, загрожене з боку «руского» кримінального мордору. Можливо, тоді й настане нова епоха, наближена до святості.

Володимир Стецюк

Теги: Україна Русь Росія мова зашквар рускій_мір мордор ознаки агонія
 шаблоны для dle 11.2
Додати коментар