Останній бій отамана Григорія Іванова

(«Спільники степового вітру» – продовження, початок у публікаціях від 23.12.2020-15.01.2021)

В умовах великого скупчення радянських військ і збройних формувань, які заполонили Криворізький повіт в ході розпочатої масштабної операції з ліквідації «банди Іванова», повстанці мусили багато маневрувати. Розділившись на окремі дрібні загони, івановці почали діяти порізно й часто в протилежних напрямках, а потім знову з’єднувалися в один загін у наперед визначеному місці. Це збивало з пантелику червоне командування, змушуючи його розпиляти свої збройні сили, і давало повстанцям рятівну можливість ухилятися від постійного переслідування, уникаючи фатального наслідку – бути загнаними в пастку. Та все ж така ситуація, що потребувала великої мобільності й надзвичайного напруження сил, не могла тривати безкінечно довго.

Після численних збройних сутичок з червоними ескадронами і чекістсько-міліцейськими підрозділами у лабети влаштованих повстанцям великих «вовчих гонів» зрештою потрапив і сам отаман Григорій Іванов. Це сталося 23 грудня 1921 року поблизу Широкого.

Іван Іванець, художник-баталіст Українського Леґіону. Граната (Рис. А.2.75.) 

Витяг з протоколу засідання Криворізької повітової воєнної наради 
від 23 грудня 1921 року

«Когда наши стали наступать на отступающих бандитов, то лошадь одного из бандитов стала от усталости. Иванов, чтобы помочь своему товарищу, спешился, а его лошадь убежала. Иванов, видя, что он находится в опасности, вбежал со своим товарищем в сарай и стал оттуда стрелять, обстреливая наших красноармейцев, причём один из пулеметчиков эскадрона был убит. Посланный т. Журавлёвым владелец сарая в сарай, чтобы узнать, сколько же там находится бандитов, выйдя оттуда через 5 минут с заиканием и нехотя ответил, что там находится лишь один бандит.

Эскадрон стал в конюшню-сарай бросать паклю, чтобы спалить таковой, напротив был дом и погреб, около был поставлен наш караул. Когда сарай стал гореть, оттуда выскочил бандит, который сначала был убит, а потом изрублен.
Когда сняли с него гимнастерку, то на груди нашли записную книжку, которая явно указывала, что этот бандит есть глава шайки Григорий Иванов.

В записной книжке записано:

1) Мало-Софиевка
2) Чекист со ст. Пятихатка
3) Предкомнезаможа
4) Ах, какой чудный день 30.ХΙ. Иванов.
5) «Сон» – описан сон Иванова, якобы он наступает на Кривой Рог, видит брата и сестру. Подпись – «Иванов».

Когда сарай сгорел, то были слышны взрывы гранат, знал ли об этом хозяин сарая, неизвестно, так же в сарае сгорела шинель Иванова, брюки, шашка кавалерийская Иванова. 

Передана записная книжка в ЧК по сличению почерка с Г. Ивановым. По заявлению т. Журавлёва, нет сомнения думать, что человек этот не Иванов. Все приметы Иванова. 

Выскочивший вместе с Ивановым из сарая ещё один бандит изрублен на куски. Тов. Журавлёв заявил уверенно, что убитый бандит есть Иванов: так записная книжка, брюки, шашка Ивановские, а также и лицо его. Прямые длинные волосы. Труп оставлен у начальника Широковского участка». [72].

Так у нерівному бою загинув вірний син українського народу – славний повстанський отаман Григорій Іванов, який був непоборним нічним жахом більшовицьких керманичів і червоних командирів усіх рівнів – від волосного й повітового до загальноукраїнського. …Який нещадно розправлявся з радянськими керівниками, чекістами, міліціонерами, комуністами, активістами КНС, членами продзагонів та продагентами і був послідовним захисником селян. …Який ніколи не брав заручників і зазвичай не вбивав полонених червоноармійців, а лише роззброював і відпускав їх, розуміючи, що рядові бійці Червоної армії в більшості були також із селян.

На думку дослідника повстанського руху на Криворіжжі Олександра Мельника, саме в цьому й  полягала загальнолюдська позиція і суто тактична мудрість Іванова. Адже не проявляючи надмірної жорстокості по відношенню до червоноармійців, мобілізованих з місцевих селян, повстанці мали від них у відповідь те ж саме, оскільки такі червоноармійці зазвичай не демонстрували особливої затятості і в боротьбі з ними. За словами історика, саме це й призводило до падіння морального духу у лавах Червоної армії та збільшення кількості дезертирів, які здебільшого поповнювали лави повстанців. З огляду на це місцеве більшовицьке керівництво неодноразово скаржилось у політуправління ХВО, вимагаючи заміни місцевих червоноармійських частин спеціальними підрозділами, сформованими з немісцевих, які діяли проти повстанців більш рішуче і безжалісно. [73].

Як зазначається у численних радянських джерелах, основою політики і військової тактики Іванова була руйнація радянських органів влади на місцях, зрив збору грабіжницького продподатку, а головною стратегічною метою – підняття загального антибільшовицького повстання і роззброєння військових частин. Захоплюючи зсипні пункти, продсклади чи залізничні станції, івановці надавали можливість місцевим селянам бодай на якийсь час запастись продовольством, що в період голоду, який вже лютував у повіті, як і по всій Україні, мало для селян надзвичайне  життєве значення. Разом з тим, постійно вчиняючи напади на чекістські і міліцейські відділки, військкомати та волвиконкоми і спалюючи особові справи та відомості про здачу продподатку, повстанський загін Іванова рятував тим самим голодуюче сільське населення від голодної смерті та призову до червоного війська. І за це селяни відповідали своєю щирою вдячністю і відданістю. [74].

Відтак ім’я славного отамана Григорія Іванова ще за його життя стало легендарним, оскільки в умовах значного скупчення радянських військ, численних чекістських і міліцейських спецзагонів і загонів КНС протягом тривалого періоду повстанцям усе ж таки вдавалося майже повністю паралізувати радянську роботу і збір продподатку в Криворізькому повіті. Діючи блискавично-зухвало й надзвичайно ефективно і залишаючись при цьому невловимими, івановці викликали неймовірну лють у ворогів і неабияке захоплення та велику надію у селян. Іванова кілька разів оголошували вбитим, а він знову й знову з’являвся у найнесподіваніших місцях Криворізького та інших повітів Катеринославщини, Херсонщини і Миколаївщини.

Тож коли 23 грудня 1921 року він вийшов з оточеної ворожими підрозділами палаючої клуні і першим же пострілом влучив у найкращого кулеметника червоної дивізії, нажахані червоноармійці й чекісти відкрили по ньому шалений панічний вогонь з усіх наявних стволів, які тільки були тоді спрямовані на взятого у вогняне кільце повстанського ватажка. А коли він упав, на нього відразу ж налетіла зграя червоних псів, які несамовито й озвіріло сікли його тіло шашками і кололи багнетами, доки не порубали на найдрібніші шматки, щоби, бува, не встав і знову не рушив на більшовицьку гидоту.

Володимир СТЕЦЮК

Далі буде.
 
 
P.S. Продовжується збір коштів на спорудження в Кривому Розі пам'ятника видатному діячеві українського визвольного руху, Головному отаману Холодного Яру Костю Пестушку (Степовому-Блакитному). Підтримати проєкт можна посильними внесками шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок ГО «Громадський клуб «Український час»:

П/р № UA353510050000026008878996198
у відділенні АТ «УКРСИББАНК» в м. Кривий Ріг,
МФО 351005, Ідентифікаційний код 43502775

 або на корпоративну платіжну картку:

 UKRSIBBANK BNP PARIBAS GROUP
 5582 5920 7520 0189

Віддаймо належну шану тим, завдяки кому ми не забули про волю!

Меморіал Визвольного Руху
ГО «Громадський клуб «Український час»

Теги: Криворіжжя повстанство Іванов-Тишанін отаман загін операція ліквідаціяшаблоны для dle 11.2
Додати коментар