«Свято вільної праці» на тлі Голодомору

Голодомор 1932 – 1933 років на Криворіжжі

Замість епілогу

(Завершення публікації «З метою посилення хлібозаготівель» – початок від 22.11.20 – 18.12.20)

Внаслідок неймовірно тяжкого стану охопленого голодом села виникла неабияка загроза для проведення весняної посівної кампанії 1933 року, оскільки переважна частина виснажених голодом колгоспників просто фізично не могла працювати в полі. Однак вирішувати проблему нестачі робочих рук для проведення весняно-польових робіт більшовицька влада знову взялася звичними для неї адміністративно-репресивними методами. Зокрема РНК УСРР було ухвалено постанову «Про тимчасові правила трудового розпорядку в колгоспах», якою встановлювався жорсткий контроль над процесом праці. Постановою вводилися каральні санкції (штраф до 5-ти трудоднів, виключення з колгоспу) за невихід на роботу. Заборонялася будь-яка робота поза колгоспом без дозволу колгоспного правління, яке отримало виключне право регулювати тривалість робочого дня, відміняти вихідні тощо.

Тож у свято Першотравня всі колгоспники Криворізького району працювали на сівбі. А в цей час у промисловому Кривому Розі з нагоди 1-го Травня проходили святкові заходи – загальноміський мітинг і демонстрація, а з 5-ї години вечора – масові гуляння, карнавали, кіносеанси.  [//Червоний гірник. – 1933. – 6 травня]. 

Першотравневий випуск газети «Харьковский рабочий», 1935 р.

За іронією долі Міжнародний день солідарності трудящих і захисту прав людини праці у робітничо-селянській «Країні Рад» гучно відзначався як свято вільної праці. Фактично поневолені новітньою тоталітарною більшовицькою імперією і перетворені на радянських рабів робітники і селяни піднесено говорили на святкових мітингах про звільнення трудящих від капіталістичного і панського гніту «Великою Жовтневою соціалістичною революцією».

…А в цей час по селах Криворіжжя помирали селяни та їхні діти, позбавлені найменшої крихти вирощеного ними хліба. У робітничих бараках і вічно тимчасових землянках пухли з голоду робітники Кривбасу, яких закликали до ударної праці на будівництві індустріальної бази соціалізму. І якщо належного відгуку на заклик більшовицької партії віддати всі сили грандіозному будівництву «світлого комуністичного майбутнього» не було, в дію вступали суворі закони жорсткого примусу і неминучих репресій.

Виснажена голодом селянка з дитиною на міській вулиці

9 липня колгоспи Лозуватської та Андріївської сільрад першими в Криворізькому районі розпочали жнива. Для охорони врожаю в Лозуватці виставили 23-х дружинників, озброєних малокаліберними гвинтівками. В обласне змагання на першість у хлібозаготівлі включились 49 колгоспів району. За результатами косовиці кращому в районі колгоспу ім. Хатаєвича Лозуватської сільради вручили перехідний Червоний прапор Криворізького міськпарткому.  [//Червоний гірник. – 1933. – 28 липня]. 

Однак з початком масової косовиці чимало колгоспів виявилися неготовими до жнив. У спільній постанові Криворізької міськради та міськпарткому про стан косовиці та хлібоздачі зокрема зазначалося, що 25% колгоспників не виходили на роботу через цілковите виснаження. [//Червоний гірник. – 1933. – 29 липня].

Люди працювали голодними і в багатьох колгоспах Лозуватської сільради, бо хліб авансом не видавався, а харчування не налагодили, що й спричинило затримку косовиці. Так, найбільший в районі колгосп імені Ворошилова Лозуватської сільради став і найбільш відстаючим. Ним було скошено всього 28%  від усієї площі, а липневий план хлібоздачі виконано лише на 26%. Загалом із 78 колективних господарств району липневий план спромоглися виконати лише в 21 колгоспі. [//Червоний гірник. – 1933. – 30 липня].

 Голодні селянські діти на узбіччі

У спільній постанові Криворізької міськради та МПК також відзначалося надзвичайно погане збирання зерна в колгоспах «Згода» Михайлівської сільради, «Країна Рад» Сергіївської с/р, «Шлях врожаю» Лозуватської с/р, ім. ДПУ Запорізької с/р, «Дружність» та ім. ХТЗ Шестерянської с/р. Винних наказувалося притягнути до відповідальності й давалося три дні для виправлення недоліків. Бригадирам надали право знижувати до 30% трудодні за низьку якість збирання врожаю. [//Червоний гірник. – 1933. – 2 серпня].
 
На початку серпня було відмічене різке зниження хлібозаготівлі та низька якість зерна, що здавалося державі. У деяких колгоспах на роботу не виходило 20-30 % колгоспників. [//Червоний гірник. – 1933. – 5 серпня]. Станом на 10 серпня план здачі хліба було виконано в районі на 27 %, а всього обмолотили 11,4 % скошених зернових. [//Червоний гірник. – 1933. – 12 серпня].

На допомогу селу в ліквідації прориву на жнивах прийшло зрештою місто. Зокрема Президія Криворізької міськпрофради ухвалила рішення про негайне відправлення бригад промислових підприємств до підшефних колгоспів. На допомогу колгоспам і радгоспам району з Кривого Рогу виїхало 1140 робітників і службовців. На збирання врожаю відправили до колгоспів навіть фізкультурників Кривбасу. За браком тяглової сили рішенням Дніпропетровського обкому КП(б)У та облвиконкому на косовицю наказувалося мобілізувати й усіх корів, що належали колгоспникам. На полеглих хлібах стали широко застосовувати ручну косовицю. В колгоспах почали запроваджувати нічну молотьбу. По господарствах району дали вказівку молотити цілодобово у дві зміни, залучаючи максимальну кількість корів на возіння снопів.

Криворізька міськрада та міськпартком 13 серпня ухвалили спільне рішення про хід хлібозаготівлі в районі. За «зрив збиральної кампанії» деяких керівників колгоспів було віддано під суд. Усіх, хто не виконував планів хлібоздачі, попередили про наступне застосування репресій при невиконанні плану. Влада району почала спрямовувати зусилля колгоспників на форсування скиртування. В офіційних рішеннях і розпорядженнях з цього приводу зазначалося, що зволікання зі скиртуванням розглядатиметься як опір хлібозаготівлям і посадових осіб притягатимуть до кримінальної відповідальності. [Мельник О.О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2003. – Сс. 210, 213, 214].

«Що привозять в Україну з Росії», дереворит (з альбому графіки Ніла Хасевича)
 
Незадовільні темпи хлібопоставок у липні-серпні відмічалися й по індивідуальному сектору. У постанові президії Криворізької міськради «Про перебіг виконання завдань з хлібопоставки по індивідуальному сектору» зазначалося, що у випадку порушення встановлених термінів буде застосовуватися штраф у 5-кратному розмірі за ринковою вартістю незданого зерна, а у випадку повторного порушення – винних притягатимуть до кримінальної відповідальності. [//Червоний гірник. – 1933. – 16 серпня].

Однак ні грізні постанови партії та місцевих органів влади, ні репресії по відношенню до колгоспників і керівників господарств, ні допомога криворізьких підприємств підшефним колгоспам встановлений у Москві план хлібоздачі повністю виконати в районі не допомогли. Як повідомила районна газета «Червоний гірник», «хлібний борг державі» склав по Криворіжжю 20 тис. центнерів. [//Червоний гірник. – 1933. – 2 листопада]. На засіданні бюро Криворізького міськпарткому було затверджено план хлібозаготівлі в 60 тис. центнерів, які спеціальна комісія мала розподілити по колгоспах. [ДАДО. – Ф. 19. – Оп. 1. – Спр. 791. – Арк. 114-116].

«Що вивозять з України в Росію», дереворит (з альбому графіки Ніла Хасевича)

І все ж, не зважаючи на великі складнощі збиральної кампанії, новий урожай 1933 року таки допоміг зупинити нескінченний потік голодних смертей у районі. Навіть попри те, що за браком робочих рук урожай зібрали не повністю, масова смертність усе ж таки зійшла зрештою нанівець. Натуроплата за трудодень у більшості колгоспів, які виконали план хлібоздачі, склала 10-12 кг. Рішенням Криворізької міськради з 5 вересня 1933 року розпочався великий продаж хліба. У басейні було відкрито 27 хлібних крамниць. Спеціальною постановою навіть визначалися часи роботи хлібних крамниць до 12 години ночі. [Мельник О.О., Стеблина І.О. Криворіжжя в 1932 – 1933 роках. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2012. – С. 202, 204, 205, 206].

Бюро Криворізького міськпарткому звернуло увагу голів усіх колгоспів на необхідність швидкого й правильного розподілення отриманих прибутків серед колгоспників і на те, що натуроплата має бути не меншою, ніж 2-3 кг на трудодень. (Середній заробіток селянина на трудодень на кінець року склав у районі 8,3 кг). Було також ухвалено постанову про виділення до 1 січня 1934 року 2000 корів і телиць для безкорівних колгоспників. [ДАДО. – Ф. 19. – Оп. 1. – Спр. 791. – Арк. 49-54].

Своєрідним апофеозом завершення голодної трагедії в селах Криворіжжя стало проведення у вересні 1933 року колгоспних, сільських і районної спартакіад. На урочистому закритті колгоспно-радгоспної спартакіади рішенням спеціального журі кращим учасникам вручили 38 значків.  [//Червоний гірник. – 1933. – 13 вересня].

Судячи з усього, ЦК ВКП(б), задоволений результатом «виховання» українських селян голодом, вирішив дати їм трохи поїсти, адже мета була досягнута – спротив селянства колгоспній системі і взагалі радянському ладу було остаточно зламано й докорінні соціалістичні перетворення на селі стали незворотними.

Слід нагадати, що 18 листопада 1933 року пленум ЦК КП(б)У ухвалив постанову про припинення в Україні політики українізації. На той час головні натхненники даного процесу або покінчили життя самогубством (Микола Скрипник, Микола Хвильовий), або були заарештовані (Олександр Шумський та ін.) і репресовані. Фактично українські більшовики цією постановою продублювали рішення ЦК ВКП(б) і РНК СССР, прийняте ще 14 грудня 1932 року, в якому офіційно заявлялося, що політика коренізації загрожує існуванню єдиного СССР.

Підбиваючи підсумки надзвичайно складного й трагічного для мільйонів українських селян 1933 року, тодішні керівники України гучно звітували перед кремлівськими патронами про успіхи в сільському господарстві. У зв’язку з цим газета «Правда» 21 грудня 1933 року в своїй передовій статті повідомила, що 1933 рік став «роком величних перемог в галузі сільського господарства». [«Правда». - 1933. - 21 декабря].

Згодом у головному виданні більшовиків Радянського Союзу було надруковано доповідь члена ЦК КП(б)У, голови РНК УСРР Власа Чубаря на ІV сесії ВУЦВК. У ній один із керівників УСРР, до речі, відповідальний за виконання хлібозаготівель у Дніпропетровській області, переможно звітував: «Радянська Україна – невід'ємна складова частина великого СРСР – більшовицькими темпами перетворюється на зразкову, цвітучу країну». [«Правда». –1933. – 24 декабря].

Прикметно, що в цьому ж числі видання вийшла й стаття секретаря ЦК КП(б)У та Дніпропетровського обкому КП(б)У М. Хатаєвича, у якій повідомлялося, що колгоспи області достроково виконали план хлібозаготівель – здали державі на 40 млн пудів більше, ніж минулого року. [«Правда». -1933.-24 декабря].
 
І найпереконливішим свідченням перемог у сільському господарстві мало стати, очевидно, колективне покаяння колгоспників Дніпропетровщини – звернення делегації колгоспників Дніпропетровської області до Сталіна, надруковане в газеті «Правда» 26 грудня 1933 року. Автори звернення до «любимого вождя» зазначали, що минулого 1932 року «на всю країну осоромились», позаяк «забули про свої обов'язки перед колгоспом, перед своєю радянською державою». [«Правда». - 1933. - 26 декабря].

Саме наприкінці грудня 1933 року делегація колгоспників Дніпропетровської області, до складу якої входили й представники передових колгоспів Криворіжжя, побувала на прийомі в організаторів Голодомору Й.Сталіна та Л.Кагановича. Делегацію прийняв також голова РНК СССР В.Молотов. Звісно, про величезні людські втрати, спричинені голодом, на цих зустрічах не йшлося, але саме такі наслідки боротьби з українським селянством керманичів більшовицької імперії, очевидно, задовольняли значно більше, ніж обсяги хліба, вивезеного за ці роки з України.

Ще на січневому об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) 1933 року головний ідеолог і натхненник створення штучного Голодомору в Україні Йосип Сталін не без задоволення констатував: «…Ми добилися того, що вибили до кінця останні рештки ворожих класів з їх виробничих позицій, розгромили куркульство і підготували ґрунт для його знищення». [Доповідь Й.В. Сталіна «Підсумки першої п’ятирічки» на об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) «Про підсумки п'ятирічки за чотири роки в галузі боротьби з рештками ворожих класів». – Сталін Й. Твори. – Т. 13. – С. 210-212].

А соратник Сталіна – секретар ЦК КП(б)У, перший секретар Дніпропетровського обкому Мендель Хатаєвич, підбиваючи підсумки Голодомору, був іще більш відвертим і цинічним. «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба не на життя, а на смерть. Цей рік став роком випробування нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!» – констатував хвалькувато більшовицький кат. [Орест Субтельний. Україна. Історія. – Київ, 1993].

Цю війну більшовики дійсно виграли, але шляхом нечуваного віроломства і абсолютно садистського поводження з цивільним населенням, що лежить далеко за межами загальноприйнятих правил ведення війни і навіть будь-яких уявлень щодо дотримання хоч якихось норм людської моралі у цій царині. Окупаційний більшовицький режим застосовував до обдурених українських селян (згадаймо відоме більшовицьке гасло «Земля – селянам!», з яким «червоні» встановлювали радянську владу в  Україні), – виключно жорсткі репресивні методи тотального примусу і грабунку, чим і було створено на селі украй нестерпні умови для життя.

Меморіал пам’яті жертв Голодомору в селі Лозуватка Криворізького району
       
Серед таких злочинних методів – засудження до розстрілу і позбавлення волі за невиконання планів хлібоздачі, «саботаж» тощо, а також розкуркулення, депортації, примусові хлібозаготівлі, «червоні валки», «червоні толоки», «чорні дошки», «труси» з цілковитим вилученням зерна і продовольства, натуральні штрафи, «хлібозаготівельні глибинні пункти», «конвеєрний метод», позбавлення житла, присадибних ділянок, продовольства, заборона виїзду за межі села, району, області, України… Цей далеко не повний перелік є переконливим свідченням застосування комуністичним режимом «репресивних дій зі свідомою мотивацією масового вбивства великих груп людей» шляхом створення штучного Голодомору. Як зазначають історики, ця гуманітарна катастрофа стала наслідком тотального терору комуністичного режиму, за допомогою якого на селі було штучно створено умови існування, несумісні з життям, а відтак дана злочинна політика тодішнього керівництва СССР має всі ознаки геноциду.

Меморіал пам’яті жертв Голодомору в Кривому Розі

Голодомор 1932-1933 років остаточно зламав опір українських селян колгоспно-радгоспній радянській системі. Україна була цілковито підкорена московським більшовизмом – спочатку було знищено її військову силу – армію УНР, потім селянський повстанський рух, українську церкву та українську інтелігенцію, а найпродуктивнішу основу українського селянства, яке було хранителем предковічних землеробських традицій і духовно-культурних цінностей, носієм української мови, віри і звичаїв, цинічно виморено голодом або заслано в далекі північні райони більшовицької імперії.

Разом з тим у перші роки після масової колективізації українського села російським більшовицьким окупаційним режимом з України було вивезено:

- у 1931 році – 3 млн. тон зернових;
- у 1932 - 1933 роках нищівного Голодомору – по 1,7 млн. тон щороку;
- у 1933 році (у розпал Голодомору в Україні) харчові продукти становили 20% експорту СССР, тоді як 345 тис. тон зерна, проданого на експорт у першій половині 1933 року, могли би забезпечити 2 мільйони людей щоденним раціоном (1 кг) впродовж півроку;
- за неповних два роки через мережу магазинів «Торгсин» з доведеного до голодного відчаю українського населення було викачано до Москви: в 1932 році – 21 тону золота (26,8 млн. крб.) та 18,5 тон срібла (0,3 млн. крб.); в 1933 році – 44,9 тон золота (58 млн. крб.) і 1420,5 тон срібла (22,9 млн. крб.); в 1932-1933 рр. за кордон також було відправлено різного антикваріату (твори мистецтва, старовинні коштовності тощо) на загальну суму 5,8 млн. інвалютних крб. [Подано за публікацією: Між серпом і молотом Радянської держави / https://zounb.zp.ua/sites/default/files/images/2019/book/8.pdf].

Але найзгубнішою втратою стали мільйони життів українських селян (від 4 до 7 млн.), забраних влаштованим більшовиками Голодомором, який суттєво змінив етнічний склад населення України, порушивши його природний генетичний фонд, і викликав неминучі негативні наслідки на ментальному рівні, позначившись, перш за все, на морально-психологічному і духовному стані та колективній свідомості нації.

У День пам’яті жертв Голодомору

Разом з попередніми втратами, понесеними українцями в роки Першої світової війни, російської біло-червоної громадянської війни, що проходила й на українських теренах, і загарбницької війни, яку вела проти України більшовицька Росія, з її червоним терором, репресіями, реквізиціями, мародерством і голодом 1921-1923 років, це був грандіозний за масштабами нищівний удар, якого зазнала українська нація на початку минулого ХХ сторіччя, названого сторіччям глобальних історичних змін і невирішеного українського питання.
 
Такою була ціна поразки Української революції 1917-1921 рр. і першого десятиріччя російської більшовицької окупації України.

Маючи приклад однієї з найжахливіших національних трагедій ХХ сторіччя, чи стали українці і світова спільнота свідомими того, що унеможливлення подібного в майбутньому є найнагальнішим питанням сьогодення? Поки-що Голодомор в Україні 1932—1933 років офіційно визнали геноцидом українського народу лише 17 держав світу, включаючи США. Низкою держав в офіційних зверненнях засуджено Голодомор як акт винищення людства, вчинений тоталітарним сталінським режимом. Злочином проти людяності визнали Голодомор ПАРЄ та Європарламент. Національною трагедією українського народу названо Голодомор Генеральною асамблеєю ООН.

«Тоді нас міг врятувати хліб – тепер нас врятує пам'ять» – 
День пам’яті жертв Голодомору в Кривому Розі

Серед тих, хто не визнав український Голодомор 1932-1933 років, – Російська Федерація, Держдумою якої було ухвалено заяву, де Голодомор названо «предметом сучасних політичних спекуляцій». Отже, країна-спадкоємниця СССР, окупаційний режим якого до 1991 року діяв на теренах України, визнавати злочини, вчинені небожителями більшовицького московського кремля, що запустили механізм геноциду проти українського народу, не налаштована. Більш того, нинішній путінський режим РФ у березні 2014 року розпочав чергову військову агресію проти України, анексувавши український Крим і частину Донбасу й зупинятися на цьому, судячи з усього, не збирається. А відтак дбайливо збережені в надрах російської держави-агресора, охопленої неоімперськими амбіціями, механізми вчинення терору проти населення захоплених територій і викачки місцевих ресурсів можуть бути знову увімкнені нею на повну потужність. Відтак до кінця не засуджений злочин геноциду може обернутися ще жахливішим злочином, адже безкарність і відсутність спротиву породжують монстрів. І вони вже знову постають із небуття.

Володимир Стецюк

Фото автора та з відкритих джерел

Теги: Голодомор Україна Криворіжжя хлібозаготівля репресії геноцид втрати наслідкишаблоны для dle 11.2
Додати коментар