«Про зрадників у колгоспному будівництві»

Голодомор 1932 – 1933 років на Криворіжжі

(Продовження публікації «З метою посилення хлібозаготівель» – початок від 22-25.11.20)

На початку грудня до Криворізького міськпарткому надійшла телеграма від С. Косіора «Про зрадників у колгоспному будівництві», яких мали «не тільки виключати з лав партії, а й відразу ж арештовувати і висилати на Північ».

Станом на 1 грудня у Криворізькому районі план хлібоздачі виконали лише на 35,2 %. До 10 грудня район мав здати 390693 пудів хліба.

У листі секретаря обкому КП(б)У стан Криворізького району як одного з найбільш відстаючих у виконанні плану хлібозаготівель було названо «розгубленістю».

2 грудня 1932 року Криворізькою міськрадою було ухвалене рішення про організаційно-господарський стан колгоспів Лозуватської сільради з вимогою розпочати чистку управлінського та облікового апарату, мобілізацію активістів на виконання плану хлібоздачі. Тобто йшлося про проведення в селянських обійстях трусів прихованого хліба. Наказувалося протягом 2-х днів перевірити якість обмолоту та організувати переобмолот соломи, полови, взяти на ретельний облік всі скирти. [ЦДАВОВ України. – Ф. 1. – Оп. 8. – Спр.308. – Арк. 415].

Вилучення хліба й овочів у селян

На території району заборонили торгівлю м'ясом й посилили відповідальність за «спекуляцію м'ясом». Обласне бюро КП(б)У ухвалило рішення «Про посилення натурштрафів м'ясом, картоплею та грішми за невиконання хлібоздачі». Останній термін здачі хліба під особисту відповідальність керівників продовжили до кінця січня 1933 р. За невиконання плану голів сільрад наказувалося віддавати під суд, а всіх виключених з колгоспів «за саботаж хлібоздачі» – виселяти на Північ нарівні з куркулями.

Згідно з телеграмою Дніпропетровського обкому КП(б)У під план хлібозаготівель мали бути вивезені всі наявні та резервні фонди зерна: вимагалося «у 5-денний термін вивезти все, крім посівних фондів». А вже за тиждень надійшла телеграма «О вывозе запасов зерна, включая семенной фонд, из колхозов, которые не выполнили план хлебозаготовок». З колгоспів стали вивозити засівне зерно в рахунок хлібоздачі. З порядку денного не сходило питання про «щоденне підсилення тиску на нездатчиків хліба» — тобто стосовно проведення трусів і конфіскацій.

Вивезення посівних фондів, 1932 р.
 
Мешканка Лозуватки Агафія Якимівна Лисенко, 1920 року народження, про ті надзвичайно скрутні часи згадувала:

«Ми жили не багато, але й не бідно. Була в нас корова і кінь, та їх забрали в колгосп. Того страшного 1932 року ми зібрали бідненький врожай, але скористатися ним не змогли. Тата кожного дня викликали в сільську раду, примушували здавати зерно, і він здавав, поки було що.
 
Мені тоді було дванадцять років і я розуміла, що без хліба ми помремо. Тому старалася хоч трішки заховати зерна. Насипала його в горщики, глечики і ховала в піч. Трохи зерна заховали на горищі, перемішавши його з половою.
 
Коли батькові вже не було чого здавати, до нас прийшли люди з обшуком. Вони нишпорили скрізь, перевернули в будинку все, знайшли й горщики у печі, стали висипати, я почала кричати, плакати і просити, щоб не забирали, та мене ніхто не слухав. Так ми залишилися без харчів.
 
Восени злягла мама. Вона померла 2 жовтня 1932 року. Перед смертю вона зізналася, що закопала на чорний день клунок зерна в курятнику. Це мамине зерно, мабуть, і врятувало нас від голодної смерті. 

(Записала випускниця Лозуватської ЗСШ №1 Юлія Половяник). [Свіча пам’яті. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2010. – Книга п’ята. – С. 135, 136].

27 грудня 1932 року в колгоспі ім. Ворошилова Недайводської сільради відбулося засідання виїзної сесії облсуду. Правління колгоспу судили «за саботаж хлібозаготівлі» – двох осіб засудили до розстрілу, шестеро отримали від 5-ти до 10-ти років ув'язнення з висилкою. 30 грудня заарештували як «розтратника та розкрадача хліба» члена правління колгоспу «Зелене Поле» Лозуватської сільради Вербицького.

Про те, як відбувалися судилища над колгоспниками та керівниками нижчої ланки, майже до дрібниць описав у своїх спогадах Степан Іванович Повод, який у 1932 році працював агрономом у сусідньому Софіївському районі й був засуджений до вищої міри покарання. Пізніше смертний вирок йому замінили на ув’язнення.


Софіївський район, Девладове, 1932 рік.

«Зібрали й обмолотили хліб. Весь урожай здаємо державі. Мало. Вимагають ще. Переобмолочуємо скирти, збираємо буквально по зернинці. Вишкребли все чисто. Здали, а самі без хліба лишились. Почався голод.
 
Арешти продовжуються. Розпочався суд над групою колгоспників на чолі з бригадиром Олійником. До школи на виїзне засідання обласного суду буквально все село збіглось від старого до малого. Мені, як фахівцеві, довелось брати безпосередню участь у засіданні. Хоча я й не розумів, у чому, власне, вина моїх односельців, але на суді повинен був сказати однозначно, що бригадир — ворог народу, що він половину зерна пустив у солому. Але ж я добре знав, що ця людина робила все, аби з найменшими втратами зібрати й обмолотити зерно, що без кінця він просив у мене запчастини до молотарок, а їх у нас просто не було, й ми з механіком дозволили йому обмолочувати хліб без них. 
Що я міг сказати проти цього чоловіка? У суді я пояснив, за якою методикою визначав кількість зерна, що пішло в полову, і що за моїми підрахунками втрати склали не більше 3-4 % і що це відповідає визначеним нормам. Як доказ, я пред'явив довідник агронома (єдине на той час моє майно).

«Что вы, товарищ агроном, дурака валяете! — підскакує суддя, — у товарища прокурора имеется другая цифра допущенных вами потерь – 30-40 % зерна!»

Суд вирішив остаточно й безповоротно: «Розстріл». Міліція — шашки наголо, і повели нещасних. Голосили жінки, похмуро мовчали чоловіки і ніхто не міг зрозуміти, де правда, а де кривда.


Дніпропетровськ, 1932 рік.

Обласна нарада агрономів. У мене повноваження з реорганізації й організації нової МТС.

Ледве почалася нарада, з президії раптом хтось викликає агронома Софіївського району. Підводжусь. Бачу — ідуть до мене двоє чоловіків у регланах, озброєні. Ведуть мене через усе місто до третього райвідділу міліції. Три доби сиджу, очікуючи допиту. Нарешті міліціонер похилого віку веде мене до потягу Дніпропетровськ-Долинська. Їдемо на місце роботи в МТС. Ще два тижні проходять у невизначеності.

Міліціонер ходить по п'ятах, не знаючи, що зі мною робити. Лає порядки, за що, мовляв, знущаються над людьми. Я теж не знаю, що мені робити, за що мене взяли, також не знаю. Ні слідчого, ні слідства. Але вже нічому не дивуюсь. У такому становищі опинився не лише я, а все керівництво МТС — директор, заступник, старший механік (шахтар 25-тисячник, батько сімох дітей), секретар парторганізації.
 
Передають нас до ГПУ, а там кажуть, що нам у них робити нічого, мовляв, наші хлопці. Але нагорі міркують по-іншому. Секретар обкому партії т. Затонський і секретар ЦК КП/б/У т. Косіор кажуть: «Ми до цих пір били директорів радгоспів, а тепер будемо бити директорів МТС».

Страшна хмара свавілля й беззаконня нависла над нами.

Сидимо. Чекаємо суду. Багато передумалось і згадалось за цей час. Як учився в сільськогосподарській профшколі, потім у інституті. Працював у бюро комсомольської організації. Поїздки з лекціями по селах, участь в організації Созів і впровадженні ленінського кооперативного плану — все це робилося з молодим комсомольським завзяттям, з палкою вірою в те, що ми будуємо наше світле майбутнє. І тепер за це нас вважають ворогами народу?

…Зачитують звинувачувальний висновок: «…Не боролися з куркулями, шахраями, ледарями. Потурали куркульським гультіпакам і посіпакам. Лили воду на млин куркуля». Ось і все. Окрім усього — стид і страм. Мої «подільники» просяться, плачуть, визнають свою провину. Брат і батько кажуть мені: «І ти просися — бачиш, що робиться — керівники району в скирдах ночують, бояться вдома показатися». Але я не можу піти на таке приниження. Просити поблажливості — за що: за мій труд, за мої думки й переконання? Я заяву про вступ до партії подав, вірив у неї, в її світлі ідеали… І раптом таке звинувачення.

«Агроном, ви визнаєте себе винним?» — питає суддя. «Ні, — відповідаю. — Я не знаю, в чому я винний. План хлібозаготівлі ми виконали на 86 %, тоді як на Півдні України здали всього по 40. День і ніч солому перемолочували. Здали все, що могли, а ви кажете — контрреволюція. Якщо ви так ставите питання, то поясніть мені, в чому вона полягає? Ось нам під час жнив до тракторів прислали бабіт Б-2 замість Б-1, бронзові вкладки на 2 мм розточені, негодні. В ящиках замість запчастин лабораторні штативи прислали — ось оце контрреволюція. А навіщо ж нас звинувачувати в халатності. Ніякої провини я за собою не визнаю».

Оголошують вирок: «Зробили тяжкий злочин, але визнали свою провину, подають надію на виправлення. Ув'язнити на 10 років у дальніх таборах з поразкою в правах на 5 років після відбуття покарання. Що стосується агронома Повода С.І. (25-ти років, освіта вища, неодружений), який не визнав своєї вини, вважати за невиправну людину, піддати вищій мірі покарання».

Подано за публікацією: Степан Повод. Все круги ада. // Криворожские ведомости. – 1991. – №4. – Квітень (переклад з російської Володимира Стецюка).

31 грудня вийшла постанова Дніпропетровського обкому КП(б)У «Про хлібозаготівлю в окремих районах», у якій зокрема зазначалося: «Вважати за необхідність вияснити роль колишнього керівництва Криворізького району, одного з 4-х районів, виділеного в особливо відстаючі».

У зв’язку з надзвичайно складною ситуацією в районі з виконанням плану хлібозаготівель було намічено низку заходів щодо показового покарання та виселення 25-30 сімей і 20-25 одноосібників на Північ як злісних саботажників. Також наказувалося відібрати 50-55 злісних комуністів-саботажників для висилки на Північ з опублікуванням відповідної інформації в газеті та прискорити проходження справ у судах, особливо «найбільш крупних і характерних справ» під особисту відповідальність секретаря РПК. Згідно з постановою Дніпропетровського обкому КП(б)У від 31.12.1932 керівництво Криворізького району було змінене.

Та все ж, не зважаючи на репресії, план хлібозаготівель 1932 року ні Лозуватська сільська рада, ні Криворізький район в цілому не виконали. За інформацією газети «Червоний гірник», в полі лишилося до 20% врожаю. Переважна більшість колгоспів району мала завершити розподіл прибутків тільки в квітні, а отже й голодні колгоспники знову залишалися на зиму без харчів. [//Червоний гірник. – 1933. – 11 січня].
 
Володимир Стецюк

Фото з відкритих джерел

Далі буде.
 
Теги: Голодомор Криворіжжя хлібозаготівля труси репресії спогади А.Я.Лисенко С.І.Поводшаблоны для dle 11.2
Додати коментар