Рубіж між перемогою і поразкою

З архіву Української революції

Іловайський котел розділив бійців 40-го батальйону «Кривбас»


(Ця розмова з бійцями 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас» відбулася рівно шість років тому. Записана по гарячих слідах, вона й сьогодні, коли минає чергова річниця іловайської трагедії, може пролити світло на деякі обставини цих страшних подій).

«…А потім відійшли військові частини, які мали нас прикривати. Можна сказати, втекли», – з гіркотою констатував поранений командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко, пояснюючи становище свого підрозділу, який опинився в оточенні на території Іловайська. Фактично те ж саме відбулося й з іншими добровольчими батальйонами, заблокованими в місті та поблизу нього. Чому ж так сталося, що одні покинули поле бою, а інші залишились в оточенні без будь-якої підмоги? Це питання хвилює сьогодні багатьох, і в першу чергу близьких і рідних, які намагаються привернути увагу штабів, головнокомандувача й суспільства до долі тих, кому тепер не позаздриш, а саме бійців п’яти добровольчих батальйонів, що більше тижня очікували на допомогу в іловайському котлі та так і не дочекалися.

Коли Кривий Ріг облетіла звістка, що частина особового складу 40-го БТО «Кривбас», який кілька тижнів знаходився під постійним мінометним вогнем, шквальним обстрілом російських «Градів» та «Ураганів», нібито повернулася до рідного міста, група журналістів прибула на місце розташування добровольців, щоби з’ясувати, що ж саме сталося з 40-м батальйоном під Іловайськом. Однак охочих до розмови знайшлося не багато, а ті що зголосилися щось розповісти, фото- та відеокамери попросили прибрати. Зі зрозумілих причин наші співрозмовники побажали залишитись інкогніто.

 
Автобус, на якому частина бійців БТО «Кривбас» повернулася з-під Іловайська до Кривого Рогу
Фото автора

– Базового табору батальйону під Старобешевим, власне, як і самого населеного пункту, наразі вже немає, – зазначив один з наших співрозмовників, – все зметено російськими «Градами» та «Ураганами». Від чотириповерхової старобешевської лікарні залишився тільки один поверх… Щоби не опинитися в оточенні, наш комбат і дав команду відходити.

– Фактично ми виходили з першого кола оточення, – додає інший доброволець, – а нашим хлопцям, позиції яких знаходились ближче до Іловайська, шлях до відходу вже було відрізано й вони опинилися в кільці.

– Але хлопці, які залишились на своїх позиціях, звинувачують вас у тому, що ви фактично їх кинули, навіть гармати та продовольство залишили ворогові?

– Звичайно, вони будуть звинувачувати, але чим могли допомогти їм тридцять чоловік, які знаходились при основному базовому таборі? – емоційно зазначає один зі співрозмовників.

– По-перше, ми виконували наказ комбата про відступ, – говорить інший, – по-друге, навіть якщо ми й спробували б до них прорватися, що ми могли зробити зі своїми старенькими автоматами проти озброєних до зубів найманців з новенькими АК-100, гранатометами, мінометами, бронетранспортерами і танками?

– Ми відходили під ураганним вогнем, – долучається до розмови третій, – фактично все вже було розбите, а те, що лишилося, вивозити було нічим. Все, що було на ходу, це два автобуси та кілька машин, на яких і встигли від’їхати до Розівки ті, хто був на той час при штабі та базовому таборі батальйону.

– Чому ви повернулися до Кривого Рогу, а не залишились у зоні АТО?

– Коли ми відійшли до Розівки й побачили, що нас дуже мало, звісно, постало питання, що робити далі. Рішення про евакуацію приймав комбат, який і відповідає за життя всіх своїх підлеглих. Тож він і вирішив зберегти життя хоча б тим, хто лишився. Слава Богу, ми залишились живими.

– А де перебуває наразі комбат?

– Комбат привіз нас до Кривого Рогу й знову повернувся до Розівки.

– Ви бачили свого супротивника в бою, що ви можете сказати про його настрій?

– Настрій у них як у холоднокровних убивць, бо це в основному добре навчені та прекрасно озброєні професіонали, якими є російські найманці, а також ведевешники та спецназівці регулярної російської армії. Десь на такому ж рівні підготовлені й чеченські та сербські бойовики, а от ополченці так званих ЛНР і ДНР як основна бойова сила – це не більше, ніж легенда, яку створили лише для того, щоби прикрити безпосередню участь російських військових у цій неоголошеній війні. Звісно, ополченці також воюють, але їх використовують здебільшого як гарматне м’ясо, коли треба здійснити прорив на якійсь ділянці фронту. Скажімо, кинули їх на прорив в одному місці, відволікли увагу наших основних сил, а справжні бойовики тим часом здійснюють прорив десь на іншій ділянці, або ідуть в атаку лише після того, як ми вистріляємо свій боєзапас на ополченців.

– А ви не відчуваєте себе таким же гарматним м’ясом, як і ті ж ополченці?

– А як іще ми можемо себе відчувати, коли тільки запахне смаженим, відводяться військові підрозділи і важка техніка, бо вона, бач, дорога, а добровольців залишають під обстрілом, адже вони нічого не вартують. Так само було й у Старобешевому, коли всі сили відвели до Розівки, а нас залишили під вогнем «Градів» та «Ураганів».

– І взагалі, з таким озброєнням, спорядженням і засобами захисту, як у нас, ми і є нічим іншим, як гарматне м’ясо, – додає хтось із присутніх. – Стрілецька зброя старих модифікацій, техніка стара, спорядження старе. У мене каска зразка 1943 року, яка може захистити хіба що від легких осколків. Я забирав нещодавно в одному селі наших 200-х, розстріляних російським снайпером. Навіть бронежилети вищого ступеню захисту їх не врятували, бо бронебійна куля 7,62 мм нової російської снайперської гвинтівки входить у броню, як ніж у масло.

– А чим ви тоді поясните такі великі бойові втрати, які, згідно з даними прес-центру АТО, постійно несе супротивник?

– Що стосується втрат, оприлюднювані дані, гадаю, треба в одному випадку ділити, а в іншому – множити мінімум на 10.

– Це стосується втрат і в 40-му батальйоні?

– Станом на день нашого відходу у нас було 7 двохсотих і 41 трьохсотий.

– А як було з забезпеченням боєприпасами та продовольством?

– З боєприпасами проблем не було та й з продовольством, дякувати мешканцям Кривого Рогу, які збирали й відправляли до нас гуманітарну, також. Усі гуманітарні вантажі доставлялися в базовий табір, а вже потім розподілялися по різних блокпостах, опорних пунктах і групах. Завдяки нашим землякам ми мали більш-менш нормальне спорядження, протягом двох місяців нас таки одягли всіх у бронежилети. Так що ми дуже вдячні за це криворіжцям.

– Як відомо, добровольчі батальйони територіальної оборони формувалися виключно для виконання відповідних функцій, властивих таким формуванням, а тому й добровольців готували саме до такої служби. То як ви опинилися на передовій і чи можна говорити про те, що ви були до цього непідготовленими?

– Так, на передовій нам довелося виконувати не зовсім властиві для нас функції, адже перед цим протягом двох місяців ми стояли на блокпостах, власне до цього нас і готували. І свою справу ми робили добре й блокпости утримували як слід. Хоча в останні дні нашого перебування на блокпостах артилерія по них так лупила, що вся земля двигтіла навколо. На початку серпня поступив наказ, і особовий склад батальйону, окрім обслуги, з блокпостів було знято, розділено на кілька груп й відправлено на передову для здійснення прориву. Важкої техніки у нас, звісно, не було, а тільки одна стрілецька зброя, тож в атаку на Іловайськ ходили спочатку інші підрозділи. Після атаки вони відходили назад, а ми мусили тримати оборону на зайнятих позиціях. Згодом нам підкинули два танки та бронетранспортер з 51-ї бригади.

– І з цією технікою, – додає хтось із учасників розмови, – одну нашу групу відправили до Іловайська й вона мала прорватися до міста, вибити звідти супротивника й закріпитися. Зрозуміло, що виконати таке бойове завдання було абсолютно нереально, адже місто утримували не напіввійськові формування ополченців, а професійні військові підрозділи озброєних до зубів російських найманців – з важкою технікою, мінометами, артилерією й «Градами». Тим більше, в їхніх штабах все про нас знають, де який підрозділ стоїть, де розташований базовий табір, той чи інший опорний пункт або блокпост. У тому ж Іловайську наші хлопці піднялися на другий поверх якогось захопленого приміщення, напевно колишнього штабу бойовиків, а там всі стіни обклеєні знімками з супутників і безпілотників з усіма нашими позиціями, укріпленнями та технікою. І все це нанесено на їхні карти й вони луплять по цих цілях з мінометів, гармат і «Градів» аж гай шумить.

– Чи мали ви підтримку авіації?

– Авіацію ми жодного разу не бачили.

– З якими українськими підрозділами вам доводилось найбільше взаємодіяти?

– Здебільшого ми взаємодіяли з бійцями 51-ї бригади, багато нам допомагали хлопці з добровольчого батальйону «Правого сектору». У них дуже добре працює розвідка, тому вони прекрасно володіють оперативною обстановкою та орієнтуються на місцевості, досить ефектно вступають у бій і ефективно ведуть бойові дії. Сказати, що вони молодці, власне, нічого не сказати, адже почали вони воювати фактично голими руками й мусили здобувати собі зброю, включаючи танки й бронетранспортери, в бою.

– Чи не виникає, на ваш погляд, у зв’язку з цим певної аналогії з подіями Другої світової? Коли Червона армія «звільняла» українські міста та села й польові військкомати забирали усіх боєздатних чоловіків до війська, їх також відправляли в бій, не видавши зброї і навіть військового обмундирування. При цьому щойно мобілізованим говорилося: «Ви должни добить оружиє в бою і кров’ю смить свою віну пєрєд совєтской родіной і товаріщєм Сталіним».

– Знаєте, там стільки аналогій можна знайти в усьому, що іноді просто дах починає їхати, а головне – багато чому, що там зараз відбувається, взагалі важко знайти якісь аналогії.

– А як сприймало вас місцеве населення – як визволителів чи загарбників?

– Десь 50 х 50.

– Вам вже сказали про вашу подальшу армійську долю – знову направлять у зону бойових дій чи переведуть у резерв і взагалі, чи самі ви згодні знову їхати на передову, де зараз фактично вирішується доля країни?

– Наразі ми проходимо медичний огляд, з бійцями працюють лікарі-психологи, а також військові прокурори. Якщо доведеться знову їхати на передову, то зможуть це зробити не більше тридцяти відсотків наших хлопців, бо чимало з них повернулися серйозно хворими, адже доводилось спати на землі, в окопах, тож треба сперш полікувати свої спини, нирки тощо.

(Один з добровольців, що підійшов до групи своїх товаришів, з якими ми вели розмову, і певний час слухав, про що йдеться, раптом включив і підніс ближче до нас невеличкий плеєр, з якого лунали слова якоїсь пісні в стилі шансон: «Міністєрство оборони послє служби мнгохіх лєт видайот нам трі патрона і тяжолий пістолет…». Після цього якось загадково хитнувши головою, молодик пішов геть, а ми ще продовжили бесіду).

– За великим рахунком, це не наша війна, – говорить хтось похнюплено, – це війна політиків…

– Можна зрозуміти затриманих на нашій землі російських десантників, які так говорять, бо їх послали сюди як загарбників, а хто ж, як не ми, повинен боронити свою землю?

– Розумієте, одна справа зібрати 5 – 7 батальйонів і робити вигляд, що ми воюємо, а інша – задіяти усі наявні можливості та ресурси для повномасштабного звільнення своєї землі від агресора…

– І все ж таки, як довго, на ваш погляд, нам доведеться ще воювати?

– Поки Росія буде поставляти в Україну бойову техніку, озброєння і живу силу, а світ робитиме вигляд, що він дуже стурбований, але жодним чином не протидіятиме цьому, зупинити агресора нам самим буде дуже важко.

На цьому хтось із офіцерів нам дав зрозуміти, що далі зловживати їхньою увагою вже не варто. На жаль, будь-яких коментарів з приводу того, що сталося з 40-м батальйоном, жоден з присутніх командирів давати не став, тож усі проводжали нас досить напруженими поглядами, дозволивши сфотографувати хіба що розбиті автобуси, на яких добровольці повернулися до Кривого Рогу.

«Не можу не заявити, що в значній мірі відповідальність за ситуацію в Іловайську несе керівництво тих підрозділів, які самовільно залишили лінію оборони, кинувши своїх бойових товаришів у вкрай важкому стані», – зазначив президент України Петро Порошенко, виступаючи на екстреному засіданні Ради національної безпеки та оборони, скликаному 28 серпня у зв’язку з вторгненням російських військових підрозділів на українську територію. Сказане українським головнокомандувачем певною мірою стосується й частини особового складу 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас», які на чолі з командиром залишили свої позиції й покинувши в оточенні більше ста бойових товаришів, повернулися до Кривого Рогу. Однак звинувачувати у чомусь цих хлопців язик не повертається, адже вони добровольці, які одними з перших зголосилися піти захищати цілісність і єдність своєї країни й робили для цього все, що було в їхніх силах. І не їхня вина в тому, що їх власних зусиль і можливостей виявилось для цього замало.

Там, де був нещодавно базовий табір 40-го БТО «Кривбас», сьогодні вже стоять російські танки. І саме це має бути сигналом для усіх нас – якщо не об’єднаємо усіх зусиль задля захисту своєї Батьківщини, завтра війська агресора стоятимуть у Кривому Розі і в Києві. Сподіваюсь, що усім нам вистачить снаги, здорового глузду, мужності та відваги, щоби цього не допустити. Слава Україні!

Володимир Стецюк

Теги: АТО Іловайськ БТОКривбас базовий_табір Гради Урагани оточення відступ #розмовашаблоны для dle 11.2
Гость Darrellabafe
Детям всегда хочется красиво отметить праздник. Для них очень важно настроение. Давайте поможем им быть чуточку счастливее, порадуем их красивыми воздушными шариками с гелием. Такие шарики могут летать несколько дней. Цена шариков совсем небольшая, а жмоций много. Купить шарики можно тут Фольгированный воздушный шар Трактор оранжевый мы затариваемся тут. Гелевые шарики тут отличные, даже не придраться. --- http://georgiantheatre.ge/user/KevinSox/ ---- http://moscow-forest.ru/user/EduardoKnisy/ --- http://taqsi.ge/user/MichealGrake/ --- Мне тоже это было необходимо. Утерян ключ активации windows 7 и никак не мог его найти. пришлось скачать активатор виндовс 7 далее перезагрузи windows 7 и активация установится. Иными словали установите на компьютер активация виндовс 7 мне помогло. Причем активация не удаляется сама по себе Скачал отсюда для 10ки активация windows 7причем просто устанавливается.

  • Подобається
  • 0
Додати коментар