«Піддати вищій мірі покарання»

З ухваленням так званого «Закону про 5 колосків» розпочався новий виток репресій в період Голодомору. Голод і репресії 1932-1933 рр. як невідємний чинник примусової хлібозаготівлі у зґвалтованому колективізацією українському селі. 
 
Головний «барабанщик» Голодомору
Фото з відкритих джерел

Уривок з майбутньої книги нарисів з історії Лозуватки

Після голодної зими та весни 1932 року з приходом літа ситуація з харчами в селах Криворіжжя дещо стабілізувалася. З'явилася городина, фрукти, колгоспники отримали перші аванси на трудодні. Та коли примусова хлібозаготівля знову почала набирати обертів, в очікуванні чергового грабіжницького спустошення колгоспних і селянських комор і засіків  люди стали шукати засобів порятунку як індивідуально, так і в рамках колгоспів. Селяни робили вдома схованки під печами, в простінках, в земляних ямах. За свідченням старожилів, зерно ховали і в порожні курячі насісти, і в голубині гнізда, і в пляшки та глечики, які заривалися в гній. Особливо кмітливі робили подвійні кришки в стогах, куди тонким шаром засипали зерно, щоби в разі потреби через отвір, зроблений у вигляді сучка, можна було його набирати в склянку – так би мовити, денну норму всієї родини.

Готувалися до голодної днини і в колгоспах, де всіляко намагалися зменшити фактичну кількість зібраного хліба. Маючи голодний досвід минулого сільськогосподарського року і знаючи достеменно, чим завершується державна примусова хлібозаготівля, колгоспники стали недообмолочувати снопи, змішувати хліб з половою, створюючи таким чином різноманітні «резервні фонди», які й мали стати для них рятівними.

Та все ж подібні хитрощі селян, які набули масового характеру, не могли залишитись поза увагою уряду. 7 серпня 1932 року ЦВК і РНК СРСР було прийнято постанову про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності, якою передбачалося застосування відносно порушників найвищої міри покарання – засудження до розстрілу або 10 років ув'язнення без права на амністію. За надмірну жорстокість цієї постанови її прозвали в народі «Законом про п'ять колосків». Скажімо, за цим законом мешканка села Ганнівка, що на Криворіжжі, Г.М. Недавня за торбинку колосків, зібраних на полі, яке мали переорювати, отримала 10 років заслання.

Перегини в хлібозаготівлях ще в березні та липні 1932 р. були засуджені на рівні ЦК КП(б)У, однак ситуацію на місцях це жодним чином не змінило. Знаючи достеменно, як буде далі розвиватися голодний сценарій, 27 серпня 1932 року влада ухвалила рішення про відкриття в Кривому Розі крамниці Торгсіну на вул. Карла Маркса, куди мали понести свої сімейні цінності доведені до голодного відчаю селяни Криворіжжя.

 Вивіска Торгсіну на вул. Карла Маркса в Кривому Розі, 1933 р. 
Фото: 1775.dp.ua

З початком хлібоздачі маховик репресій знову почав розкручуватися. У серпні-вересні виїзною сесією облсуду було проведено низку процесів над розкрадачами зерна. 7 осіб засудили до розстрілу з конфіскацією. Всього в районі розглянули 110 справ (18 засуджених – куркулі, 64 – середняки, 35 – бідняки). [1]. 

13 вересня ввели в дію підзаконний акт про застосування розстрілу в «справах відносно організацій і груп, що проводять зруйнування колгоспного господарства». Для бідняків та середняків при пом’якшуючих обставинах – 10 років позбавлення волі; для куркулів, що просочилися в колгоспи, – розстріл без послаблення».

У зв’язку з великою кількістю розстріляних середняків і бідняків 14 вересня ввели в дію таємне розпорядження Наркомату юстиції УСРР «Про соціально-класовий підхід при винесенні вироків за постановою від 7 серпня 1932 р.».
 
У вересні почалася мобілізація комуністів району «на допомогу колгоспам у здачі хлібозаготівлі». Мали місце численні факти знущання уповноважених з хлібозаготівлі над селянами за нездачу податку (замикання в льох, побиття, засування в грубу тощо). [2].

Незважаючи на шалений тиск і репресії, вересневий місячний план хлібозаготівлі було виконано лише на 22 %, річний – на 39%. У жовтні до Дніпропетровської області прибули голова Ради Народних Комісарів Української СРР В. Чубар і Народний комісар освіти М. Скрипник, призначені відповідальними за виконання хлібозаготівель. Так звана комісія Чубаря-Скрипника мала поліпшити організацію хлібозаготівель у регіоні й сприяти виконанню плану хлібоздачі.

25 жовтня відбулося засідання бюро Криворізького міськпарткому, на якому зазначалося, шо річний план хлібозаготівлі виконано лише на 45,5 %. Було вирішено вивезти все зерно з колгоспів, де встигли засипати посівні фонди. Мали залишати тільки норму, передбачену для ярового клину. З метою посилення тиску на заможну частину села вирішили також застосовувати штрафи та продаж майна боржників. Було запропоновано запроваджувати практику так званих «соціалістичних буксирів» – колгоспи, які виконали план, мали брати «на буксир» сусідні села для завершення хлібоздачі. [3].

З метою «посилення хлібозаготівель» Політбюро ЦК ВКП(б) було ухвалене рішення про відрядження до України на 2 декади «повноважних комісій» під керівництвом В.Молотова. Одна з таких молотовських комісій – надзвичайна комісія з хлібозаготівлі – 31  жовтня почала працювати й на Криворіжжі. Наслідком її діяльності стало насильницьке вилучення з сіл району майже всього товарного зерна. Діючи єзуїтським способом, штовхаючи районних керівників до крайньої межі свавілля, комісія одночасно їх же й карала за «дезорганізацію» хлібозаготівель. Результатом діяльності даної надзвичайної комісії та інших подібних їй комісій, які одна за одною прибували до Криворізького району з Харкова та Москви, стало викриття численних фактів «саботажу» хлібозаготівель» та судові процеси над шкідниками та саботажниками. Повідомленнями про саме такі судові процеси рясніють сторінки газети «Червоний гірник» цього періоду.

Чекісти з конфіскованим зерном на Херсонщині, 1932 р.
Фото з відкритих джерел

Враховуючи катастрофічний стан з хлібозаготівлею в Україні та небезпеку нової хвилі поширення масового голоду серед сільського населення, РНК УСРР зрештою ухвалила 1 листопада рішення про зниження загального плану здачі зерна до 282 млн. пудів. Разом з тим постановою ЦК КП(б)У «Про покращення матеріально-побутових умов керівних районних працівників» було передбачено для них вдвічі більші норми постачання, ніж для робітників 1-ї категорії. Для партійної та радянської номенклатури створювалися спеціальні закриті розподільники, керівним працівникам підвищувалася зарплатня тощо.

У постанові ЦК КП(б)У від 5 листопада 1932 року Дніпропетровську область було визнано «найбільш неблагополучною у відношенні хлібоздачі». Згідно з іншою постановою ЦК КП(б)У «Про забезпечення рішучої допомоги хлібозаготівлі з боку органів юстиції» у кожній області мали створити додатково 5-10 виїзних судів з широким «розгортанням  масової роботи навкруги цих процесів». На місця було розіслано директиву Наркомюсту УСРР про посилення репресій проти селян за невиконання плану хлібозаготівлі в умовах голоду (на слідство відводилося 3 дні, на судочинство – 5). [4].

Згідно з інструкцією РНК УСРР від 11 листопада 1932 року, до одноосібників, які не виконують план хлібоздачі, на місцях мали застосовувати репресивні заходи (суд, висилка). По відношенню до куркулів дані заходи рекомендувалося застосовувати негайно. [5].

На підставі інструкції РНК від 11 листопада 1932 р. вперше було застосовано репресії до групи громадян, які проживали на території Веселотернівської сільради (одноосібники, що не виконували план хлібоздачі: Гац Андрій, Стаднік Захар, Філімоненко Андрій, Бень Петро, Сіренко Андрій, Чагий Григорій). [6].

З 9 по 19 листопада за поданням ДПУ було засуджено в районі 34 чол., з них за антирадянську агітацію – 5 чол., саботажників, прихованих опортуністів – 2 чол., за крадіжку, розбазарювання, приховування – 4 чол., тощо. [7].

У цей надзвичайно складний період Голодомору 1932-1933 років було репресовано й чимало мешканців села Лозуватка. Зокрема за «розвал артілі» у жовтні 1932 року був засуджений до розстрілу комірник колгоспу «Шлях до комунізму» Лозуватської сільради Митрофан Карпиця. За звинуваченням у «шкідництві» 24.12.1932 був засуджений на 10 років ув’язнення колгоспник сільгоспартілі «Червона зірка» Р.О. Соколовський. Звинувачений у «контрреволюційній діяльності та розкраданні колгоспного хліба», 24.12.1932 на 10 років був позбавлений волі бригадир колгоспу «Шлях Леніна» П.С. Товстуха. За «злісне невиконання плану хлібозаготівель» наприкінці 1932 року був засуджений одноосібник Шевченко. За «невиконання плану хлібозаготівель» у грудні 1932 року опинився в ув’язненні одноосібник Лисаченко. За «зрив хлібозаготівлі» 05.01.1933 отримав 10 років ув’язнення в концтаборі Л.М. Нежигай, який був на той час головою Широківської сільради Криворізького району. За звинуваченням у «саботажі хлібозаготівлі» в березні 1933 року було засуджено й вислано на Північ голову колгоспу «Шлях до комунізму» Лозуватської сільради Зайця (подальша доля невідома).

Цілу низку мешканців Лозуватки, які потрапили під жорна репресій у цей період, було засуджено за звинуваченням у «належності до контрреволюційної організації», «контрреволюційній діяльності» та «антирадянській агітації». Зокрема за «антирадянську агітацію» 8 років ув’язнення 31.10.1932 отримав хлібороб-одноосібник  М.Т. Гончаренко. На такий же термін 08.05.1933  було засуджено за «антирадянську агітацію» хлібороба А.І. Лазаренка. На три роки ув’язнення в концтаборі засудили за «антирадянську агітацію» хлібороба-одноосібника Г.Н. Троценка (01.01.1933). За «участь у контрреволюційній організації» та за «контрреволюційну діяльність» отримали по три роки ув’язнення або заслання на такий же термін у Північні райони О.Є. Зарецький (15.07.1932), М.П. Очеретяний (10.06.33), О.Г. Струцький (15.07.1932), М.С. Чудний (15.07.1932), П.П. Шевченко (17.10.1932) та стрілочник ст. Вечірній Кут Сталінської залізниці М.А. Шевченко (17.10.1932), висланий на 3 роки за контрреволюційну агітацію.

Про те, як відбувалися судилища над колгоспниками та керівниками нижчої ланки, майже до дрібниць описав у своїх спогадах Степан Іванович Повод, який у 1932 році працював агрономом у сусідньому Софіївському районі й був засуджений до вищої міри покарання. Пізніше смертний вирок йому замінили на ув’язнення.

Софіївський район, Девладове, 1932 рік.

Зібрали й обмолотили хліб. Весь урожай здаємо державі. Мало. Вимагають ще. Переобмолочуємо скирти, збираємо буквально по зернинці. Вишкребли все чисто. Здали, а самі без хліба лишились. Почався голод. 

Арешти продовжуються. Розпочався суд над групою колгоспників на чолі з бригадиром Олійником. До школи на виїзне засідання обласного суду буквально все село збіглось від старого до малого. Мені, як фахівцеві, довелось брати безпосередню участь у засіданні. Хоча я й не розумів, у чому, власне, вина моїх односельців, але на суді повинен був сказати однозначно, що бригадир — ворог народу, що він половину зерна пустив у солому. Але ж я добре знав, що ця людина робила все, аби з найменшими втратами зібрати й обмолотити зерно, що без кінця він просив у мене запчастини до молотарок, а їх у нас просто не було, й ми з механіком дозволили йому обмолочувати хліб без них.
 
Що я міг сказати проти цього чоловіка? У суді я пояснив, за якою методикою визначав кількість зерна, що пішло в полову, і що за моїми підрахунками втрати склали не більше 3-4 % і що це відповідає визначеним нормам. Як доказ, я пред'явив довідник агронома (єдине на той час моє майно).

«Что вы, товарищ агроном, дурака валяете! — підскакує суддя, — у товарища прокурора имеется другая цифра допущенных вами потерь – 30-40 % зерна!»

Суд вирішив остаточно й безповоротно: «Розстріл». Міліція — шашки наголо, і повели нещасних. Голосили жінки, похмуро мовчали чоловіки і ніхто не міг зрозуміти, де правда, а де кривда.

Дніпропетровськ, 1932 рік.

Обласна нарада агрономів. У мене повноваження з реорганізації й організації нової МТС.

Ледве почалася нарада, з президії раптом хтось викликає агронома Софіївського району. Підводжусь. Бачу — ідуть до мене двоє чоловіків у регланах, озброєні. Ведуть мене через усе місто до третього райвідділу міліції. Три доби сиджу, очікуючи допиту. Нарешті міліціонер похилого віку веде мене до потягу Дніпропетровськ-Долинська. Їдемо на місце роботи в МТС. Ще два тижні проходять у невизначеності. 

Міліціонер ходить по п'ятах, не знаючи, що зі мною робити. Лає порядки, за що, мовляв, знущаються над людьми. Я теж не знаю, що мені робити, за що мене взяли, також не знаю. Ні слідчого, ні слідства. Але вже нічому не дивуюсь. У такому становищі опинився не лише я, а все керівництво МТС — директор, заступник, старший механік (шахтар 25-тисячник, батько сімох дітей), секретар парторганізації. 

Передають нас до ГПУ, а там кажуть, що нам у них робити нічого, мовляв, наші хлопці. Але нагорі міркують по-іншому. Секретар обкому партії т. Затонський і секретар ЦК КП/б/У т. Косіор кажуть: «Ми до цих пір били директорів радгоспів, а тепер будемо бити директорів МТС».

Страшна хмара свавілля й беззаконня нависла над нами. Сидимо. Чекаємо суду. Багато передумалось і згадалось за цей час. Як учився в сільськогосподарській профшколі, потім у інституті. Працював у бюро комсомольської організації. Поїздки з лекціями по селах, участь в організації Созів і впровадженні ленінського кооперативного плану — все це робилося з молодим комсомольським завзяттям, з палкою вірою в те, що ми будуємо наше світле майбутнє. І тепер за це нас вважають ворогами народу? 

Зачитують звинувачувальний висновок: «…Не боролися з куркулями, шахраями, ледарями. Потурали куркульським гультіпакам і посіпакам. Лили воду на млин куркуля». Ось і все. Окрім усього — стид і страм. Мої «подільники» просяться, плачуть, визнають свою провину. Брат і батько кажуть мені: «І ти просися — бачиш, що робиться — керівники району в скирдах ночують, бояться вдома показатися». Але я не можу піти на таке приниження. Просити поблажливості — за що: за мій труд, за мої думки й переконання? Я заяву про вступ до партії подав, вірив у неї, в її світлі ідеали… І раптом таке звинувачення.

«Агроном, ви визнаєте себе винним?» — питає суддя. «Ні, — відповідаю. — Я не знаю, в чому я винний. План хлібозаготівлі ми виконали на 86 %, тоді як на Півдні України здали всього по 40. День і ніч солому перемолочували. Здали все, що могли, а ви кажете — контрреволюція. Якщо ви так ставите питання, то поясніть мені, в чому вона полягає? Ось нам під час жнив до тракторів прислали бабіт Б-2 замість Б-1, бронзові вкладки на 2 мм розточені, негодні. В ящиках замість запчастин лабораторні штативи прислали — ось оце контрреволюція. А навіщо ж нас звинувачувати в халатності. Ніякої провини я за собою не визнаю».

Оголошують вирок: «Зробили тяжкий злочин, але визнали свою провину, подають надію на виправлення. Ув'язнити на 10 років у дальніх таборах з поразкою в правах на 5 років після відбуття покарання. Що стосується агронома Повода С.І. (25-ти років, освіта вища, неодружений), який не визнав своєї вини, вважати за невиправну людину, піддати вищій мірі покарання». [8].

Джерела:

1. Мельник О.О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2003. – С. 154.
2. Там же. – С. 157.
3. ДАДО. – Ф. 19. – Оп. 1. – С. 189. – Арк. 107, 113, 120.
4. Мельник О.О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2003. – Сс. 161-162.
5. Мельник О.О., Стеблина І.О. Криворіжжя в 1932-1933 роках. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2012. – С. 70.
6. ЦДАВОВ України. Ф. 1ё. – Оп. 8. – С. 308. – Арк. 83.
7. Мельник О.О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2003. – Сс. 1164 - 165.
8. Подано за публікацією: Степан Повод. Все круги ада. // Криворожские ведомости. – 1991. – №4. – Квітень (переклад з російської Володимира Стецюка).

Володимир Стецюк

Теги: Голодомор 1931-1933 Криворіжжя колгоспи хлібозаготівля репресії С.Повод спогадишаблоны для dle 11.2
Додати коментар