Знову Новоросія чи нова Україна?

З архіву Української революції 

Просто до назви цього путінсько-феесбешного геополітичного проекту «Новоросія-2» взагалі дуже хочеться додати після тире – «територія брехунів, злодіїв і шахраїв».

Коли хтось з аналітиків цілком серйозно задається питанням, чи планував заздалегідь російський президент Владімір Путін військову агресію проти України, чомусь те ж саме хочеться запитати в них і про Петра І, Катерину ІІ або Леніна чи Сталіна. Невже після стількох катастрофічних подій, що мали місце в нашій давній і новітній історії, ще є у когось сумніви щодо справжніх намірів північних сусідів стосовно України?

Криворіжці за нову єдину Україну! Квітень 2014 р.

Як свідчить історичний досвід, плани правлячої верхівки Росії щодо України були незмінними завжди. Внаслідок історичної обумовленості вони визначаються однією й тією ж одвічною дилемою: Україна може існувати або в російській імперській клітці, або розділеною на окремі залежні території, але в жодному разі не як самостійна цілісна держава. Причини такого стійкого маніакального збочення найперше слід шукати в родоводі охопленого імперськими амбіціями російського етнічного конгломерату, а точніше – в його сфальшованому історичному паспорті, в якому чомусь відображені спадкоємні родові ознаки саме українців. Тож як має себе поводити самозванець, який привласнив чуже ім’я, а отже й історичний спадок? Отож.

З того часу, як Московія стала Росією, назвавши себе правонаступницею Русі, обікраденій Україні як її істинній спадкоємиці випала доля бідної родички, яку постійно намагалися тримати десь на задвірках, не допускаючи навіть у передпокої. І ось, коли після кількох сторіч такого суворого домашнього арешту невільниця раптом опинилася на волі й історична справедливість, здавалося, нарешті мала взяти гору, як її знову схопили й стали брутально тягнути назад на імперські задвірки…

Як справедливо зазначив колись Карл Маркс, історія повторюється двічі: спочатку у вигляді трагедії, а потім – у вигляді фарсу. Що ж до історії надто специфічних стосунків між Україною та її північною сусідкою, то їх вкрай небезпечне загострення відбувається вже в кільканадцятий раз. Щоправда нинішня південно-східна криза, спровокована нестримним бажанням біснуватого кремлівського фюрера будь-що підкорити Україну чи бодай якусь її частину й повернути таким чином імперський статус суттєво «зміцненій» криміналом сучасній Російській державі, видається вже далеко не фарсом, а якоюсь кривавою фантасмагорією. Щоправда ключовим у ній залишається все той же проімперський історичний контекст, але цього разу з чітко вираженим новоросійським акцентом.

Саме Новоросія як територіально-адміністративне утворення, що в другій половині 18 сторіччя виникло на теренах колишньої Запорозької Січі й розширилось у подальшому на приєднані до Росії землі Кримського ханства, а в більш широкому розумінні – як поняття, введене для визначення територіальних меж російської експансії (щось на зразок сучасної ідеї «Русского міра»), стала сьогодні ледве не козирною картою у геополітичній грі кремля та головною ідеологемою в його шаленій пропагандистській кампанії. Взагалі цій темі кремлівські режисери-постановники новоросійської фантасмагорії намагаються надати наразі якогось магічного змісту, прив’язаного, звісно, до сучасних геополітичних реалій. На думку російських ідеологів, цей приклад з імперського минулого має, очевидно, надихнути населення Півдня і Сходу України ледве не на відновлення Новоросії, звісно, під російським протекторатом.

І все ж цей привид, якого намагається викликати з небуття керманич Російської кримінальної недоімперії заради виправдання своєї загарбницької політики по відношенню до України, зокрема зухвалої анексії Криму та розв’язання так званої гібридної війни на Донбасі, не зважаючи на всю трагічність ситуації, чомусь виглядає надто карикатурно. І не лише тому, що цьому фантому з минулого явно не пасує новий прикид – камуфляж і балаклава. …І не личать надто одіозні лідери бандформувань, що проголосили себе республіками ЛНР і ДНР, влучно названими в народі Лугандою й Донбабве. …І не гармонує з його новітнім псевдоісторичним образом надто дебільна фізіономія пахана – біглого українського екс-президента Віктора Януковича, якому наче б то збираються відвести роль новоросійського намісника кремлівського самодержця…

Просто до назви цього путінсько-феесбешного геополітичного проекту «Новоросія-2» взагалі дуже хочеться додати після тире – «країна брехунів, злодіїв і шахраїв». І це дійсно відповідало б справжньому стану як сучасної Росії, так і змісту того бандитського квазі-утворення, яке вона так прагне отримати на Сході та Півдні України. Тому роль, яку російські політичні пройдисвіти намагаються відвести новітньому проекту «Новоросія» у легітимації чергового бандитського захоплення українських територій, явно перебільшена. І справа тут не тільки в Путінських недолугих фантазіях щодо «істіннорусскості» земель колишньої Новоросії, що лише на початку 20 сторіччя нібито були включені до складу України. Звісно, більшовицький синдром у трактуванні історії, яка для істинних ленінців починалася, зрозуміло, лише з 1917 року, тепер може проявлятися й в інших часових межах. Тому такі «дрібниці» як предковічні землі Вольностей Запорозьких, привласнені Російською імперією після розгрому Запорозької Січі в 1775 році, так само, як і факт привласнення самої назви «Русь», яку перебрала на себе Московія після української цивілізаційної трагедії під Полтавою й розгрому Січі в 1709 році, новітнім російським імперіалістам також нічого не вартує взагалі виключити з історичного контексту. Та чи можна залишити поза історичним контекстом цілий народ?

Власне це й прагнули зробити самозвані «родичі» упродовж сторіч нашої спільної історії. І треба визнати – в цій царині вони встигли зробити чимало, адже для такої великої держави як Росія, яка незмінно претендує на роль світового лідера – контролера, судді й «захисника» народів, втягнутих у сферу її впливу та інтересів, постійно мати в особі українців прямий доказ того, що вже кілька сторіч поспіль вона нахабно дурить весь світ, прикриваючись їх прадавнім історичним ім’ям, а відповідно й родоводом, не маючи на це вагомих підстав, є дійсно надто великою проблемою. Тож протягом сторіч «братньої» окупації України її намагалися вирішити шляхом нещадного нищення історичної пам’яті українців і самих українців, неодноразово вдаючись до масового терору, етногеноциду, численних заборон української мови, культури й послідовної «русифікації», а доречніше було б сказати «росифікації». Однак здолати дух Божий, що живе, безумовно, в душі української нації, яка є носієм однієї з найдавніших культур світу, народженої землеробською цивілізацією, їм ніколи не вдасться. А відтак українці й надалі апелюватимуть до імперської Росії як живі свідки її цивілізаційного злочину й глобальної патологічної брехні, якою просякнута російська державна політика та суспільне життя.

Про це мав би знати й навіжений кремлівський фюрер, який у відповідь на європейський вибір українців і революційне піднесення українського Майдану насмілився розв’язати наразі братовбивчу війну на Сході України. Незважаючи на «помутнєніє в умах», викликане в певної частини населення Криму та Донбасу шаленою пропагандою так званого «Русского міра» й зокрема «Новоросії» як однієї з його складових, українці обов’язково втримають і цей удар своїх північних сусідів, підступно нанесений їм у спину. Втримають і переможуть, відстоюючи своє право бути – тобто бути собою, мати свої одвічні цінності, національну гідність, мову, історію, культуру і власну державу – українську Україну. За це впродовж віків клали свої голови кращі сини українського народу – учасники нестримного національно-визвольного руху і в часи козаччини, і в період УНР, і в роки безприкладної боротьби за вільну Україну героїчних вояків УПА. Ця запекла збройна боротьба за нову Україну триває й сьогодні. Тож будемо єдині у цьому прагненні й неодмінно переможемо.

Володимир Стецюк

Фото автора

Теги: Україна Росія Новоросія-2 Путін Рускій_мір проект удар спина визвольний_рух

Джерело: http://www.kr2012.com/community/blogs/index.php…шаблоны для dle 11.2
Додати коментар