Жертвоприношення на вівтар «Вєлікай Пабєди»

Закінчення. Початок – публ. від 8.05.20; 9.05.20

Як і чим жили селяни Кіровоградщини від визволення до Перемоги – в період відновлення радянської влади і колгоспів, рабської праці і свавілля партійно-господарського керівництва, нещадної експлуатації селян і повної викачки ресурсів з українського села?

 Людей у ярма запрягли. Дереворит Ніла Хасевича, УПА, 1949 р.
Фото History Ukraine 

 
Усе на вівтар Перемоги!

З великим піднесенням зустрівши вікопомне повідомлення про Перемогу над нацистською Німеччиною, колгоспне селянство Петрівського району Кіровоградської області, кероване РКП(б)У та місцевою адміністрацією, як і весь радянський народ, мусило гідно відповісти на славний бойовий подвиг воїнів Червоної Армії своєю трудовою звитягою.

Ледве встигнувши відсіятись (за нестачею техніки районна влада знову зобов'язала голів сільрад та колгоспів «негайно включити на весняну сівбу все тягло колгоспів та корови колгоспників»), трудівники села повели «рішучу боротьбу в соціалістичному змаганні за високий урожай зернових, цукрових буряків, овочевих та технічних культур». Змагалися колгоспи, колгоспні бригади, ланки, бригадири й ланкові…


  Вихід колгоспників у поле, 1946 р.
Фото з відкритих джерел

Окрім трудового внеску в справу відбудови зруйнованої країни та піднесення народного господарства колгоспників закликали робити ще й грошові внески, передплачуючи 4-ту Державну Воєнну позику. Найкращими ж агітаторами у цій справі знову виступали воїни Червоної Армії, проникливі листи яких досить активно друкували місцеві газети.

Про те, яким чином збиралися кошти на воєнну позику, свідчить рішення райвиконкому Петрівської районної ради від 14.01.46 р. про хід збору грошей по 4-й Державній Воєнній позиці, яким зобов'язували голів сільських рад, голів колгоспів «организовать финансовые комиссии по всех сельских советах и колхозах, спланировать их работу на выполнение спущенных планов». Звісно, спущені плани не тільки виконувалися, але й перевиконувалися, про що свідчать фінансові звіти комісій та повідомлення в районній газеті про хід підписки на позику. Однак зобов'язання колгоспів і колгоспників по «добровільних» грошових внесках та обов'язкових виплатах на цьому не закінчувалися.

Облігація Третьої державної воєнної позики

Після виконання планів хлібоздачі, обов'язкових державних поставок зерна та іншої сільськогосподарської продукції, які неодмінно треба було ще й перевиконати, колгоспи мали сплачувати прибутковий податок, а на колгоспників накладався сільгосподаток. Скажімо, в 1945 році колгоспам Ганнівської сільради (на території сільради працювало 5 колгоспів і зернорадгосп. – Авт.) було нараховано 28938,33 крб. прибуткового податку. Крім того, голів колгоспів зобов'язували оформляти «добровільне» страхування сільськогосподарських культур і поквартально здійснювати платежі до держстраху згідно визначеного плану. А було ще й обов'язкове окладне страхування для колгоспів і домашніх господарств колгоспників.

Колгоспникам також належало платити сільгосподаток і військовий податок. Райрадою щорічно встановлювалися ставки самооподаткування домашніх господарств. Зокрема, рішенням Петрівської райради від 25.01.46 р. було затверджено такі ставки самооподаткування за 1945 рік:

а) для колгоспників, робітників, службовців, кустарів – 20 крб. з господарства;
б) для одноосібників, що не мають посіву і робочої худоби, некооперованих кустарів – 40 крб.;
в) для одноосібників, що мають посів або худобу, – 75 крб.
Зазначені суми селяни мали сплатити до 7.02.46 р. [37]

Крім того з домашніх господарств, з яких, власне, і годувалися колгоспники, вони мусили здавати державі молоко, м'ясо, яйця, городину, картоплю (тільки яєць селяни мали здавати до 1 тис. шт. на рік).

«Прийде в двір фінагент, все перепише, – згадувала ганнівчанка Т.К. Сухолуцька (Ярова), – здай стільки-то м'яса, картоплі, квасолі, стільки-то грошей. А ще ж і позику треба було державі платити». І де вже було шукати кошти на придбання реманенту та інші господарські потреби.

Скажімо, «такса плати за ветеринарну допомогу» в цей період була такою:

– виклик ветеринара для огляду тварин (від 1-2 км) – 15 крб.;
– кастрування бичків (за 1 гол.) – 10 крб.; хряків – 10 крб.;
– щеплення тварин – 5 крб.;
– клеймління та огляд м'яса – 25 крб.

Для порівняння, по сільбюджету працівникам сільських рад були встановлені в цей період такі ставки: голова сільради – 300 крб.; секретар – 200 крб.; рахівник – 175 крб.; зав. військ. обл. – 200 крб.; прибиральниця – 50 крб. [38]

При цьому слід зазначити, що сільради мали заборгованість по виплаті заробітної плати вчителям, медпрацівникам, спеціалістам сільського господарства та ін. працівникам бюджетної сфери, а колгоспники грошей на трудодні взагалі не отримували. З урожаю 1945 року спустошені хлібозаготівлею колгоспи в середньому по району змогли видати на трудодень лише по 200-300 гр. зерна. Але й це перепадало далеко не всім – навіть передовикам.

«Після війни у мене на рік було тільки два невиходи на роботу, – розповідала колгоспниця колгоспу ім. Шевченка М.Д. Рева, – та коли прийшов час отримувати зерно, з'ясувалося, що я ще й заборгувала колгоспові. А про гроші взагалі годі було й думати – грішми в колгоспі не платили. Так що були ми тоді голі й босі». [39]

З великими труднощами провівши посівну і збиральну кампанії, виконавши план хлібоздачі в засіки держави, виснажені колгоспи та колгоспники району з надзвичайним напруженням сил завершували 1945 рік осінньо-польовими роботами. На збирання картоплі, цукрового буряку і соняшника рішенням від 28.10.45 райвиконком зобов'язав голів сільрад «залучити в обов'язковому порядку строком на 10 днів …все працездатне населення», а також учнів 4-х – 10-х класів, дозволивши припинити на зазначений термін шкільні заняття.

Наприкінці року доволі рішучі заходи районна влада вжила і щодо подальшого розвитку колгоспного тваринництва. Постановою Петрівської райради від 25.09.45 «Про хід виконання державного плану розвитку тваринництва і підготовки до зими» голів колгоспів зобов'язали до 1.10.45 р. «негайно законтрактувати всіх ягнят, телят і поросят у колгоспників, робітників і службовців», розгорнути будівництво і ремонт тваринницьких приміщень, укомплектувати тваринницькі бригади, а також встановити чисельність поголів'я худоби по індивідуальному сектору станом на 1.01.46. [40]

За поданою до райвиконкому інформацією, кількість фуражних корів по індивідуальному сектору Ганнівської сільради на початок 1946 року становила: колгосп «Ленінський шлях» – 110; «Червоний лан» – 65; «Нове життя» – 59; ім. Шевченка – 80; «Нова нива» – 175. [41]

До кінця 1946 року громадське тваринництво підняли в районі до 50% довоєнного рівня, а посівні площі – до 80%. [42]
  
Неухильно збільшуючи податкове навантаження на селянські господарства, з одного боку, а також продовжуючи практику масової контрактації домашньої худоби і птиці, держава, звісно, дбала про розвиток колгоспного сільгоспвиробництва, разом з тим, позбавляючи селян можливості розвивати своє, збільшуючи тим самим їхню залежність від колгоспів. Але ж саме на власні господарства покладали основну надію у вирішенні своїх щоденних потреб, пов'язаних з прогодуванням сімей і забезпеченням їх найнеобхіднішим, розчаровані колгоспною системою селяни. У цьому й полягав конфлікт інтересів держави й селянина, який знову набував неабиякого загострення.

За два роки, що пройшли після звільнення з-під німецької окупації (радянські війська звільнили Ганнівку 23 жовтня 1943 року. – Авт.) у тяжкій праці, безпросвітній нужді і неймовірних випробуваннях, зазнавши не менш брутального, ніж при німцях, тотального примусу від «рідної» радянської влади, колгоспники повоєнного села знову відчули себе в лещатах таких же методів тиску, що і в період колетивізації.
Фактично це й була повторна повоєнна колетивізація українського села. І так само, як в ході довоєнної колективізації саме село стало донором масштабної індустріалізації та мілітарізації СРСР, не могло воно не стати донором воюючої Червоної армії та повоєнної масштабної відбудови зруйнованої країни і народного господарства. Однак забираючи все на вівтар Перемоги та відбудови народного господарства і залишаючи селян без грошей і всякого запасу на «чорний день», держава робила їх абсолютно беззахисними перед загрозою недородів, засух, стихійних лих, епідемій, пошестей, хвороб і всіляких негараздів, з якими постійно пов'язане повсякденне життя хлібороба.
 
Добре відпрацьованими методами викачавши всі ресурси села (майже повністю вилучали зерно, сільськогосподарську продукцію і кошти в ході держзаготівель, гучних кампаній здачі продукції до Фонду Червоної армії, фондів допомоги фронту, проведення масової підписки на 3-тю та 4-ту Воєнні Державні позики), радянське керівництво знову довело українське село до межі голоду. І в 1946-1947 роках він таки знову охопив селянські оселі, забравши до 2 млн. життів по всій Україні.  

Ось таким було жертвоприношення «звільнених» українців на вівтар «Вєлікай Пабєди».

Володимир Стецюк
 
Джерела

37. ДАКО. - Ф. Р-3026. - Оп. 1. - Спр. 20, 29.
38. Там же.
39. Спогади мешканців Ганнівки: Анкети опитування та диктофонні записи. - 2003 - 2005 рр.
40. ДАКО. - Ф. Р-3026. - Оп. 1. - Спр. 8.
41. Там же. - Спр. 20.
42. Очерки истории Кировоградской областной партийной организации. -Днепропетровск: Промінь, 1981.

Теги: Кіровоградщина Ганнівка 1944 окупація звільнення відновлення господарство мобілізації хлібоздача позика голодшаблоны для dle 11.2
Додати коментар