«Скарби з бабусиного горища»

Виставка речей з досить несподіваною ліричною назвою «Скарби з бабусиного горища» напередодні нового року відкрилася в Криворізькому історико-краєзнавчому музеї.

З афіші виставки «Скарби з бабусиного горища» – рисунок Ірини Стеблини

Експозиція, в якій представлено 185 експонатів з останніх музейних надходжень, охоплює період з кінця ХІХ до початку 80-х рр. ХХ сторіччя. До неї дійсно потрапили як «скарби з бабусиного горища», передані музею криворіжцями, так і чимало цікавих речей, виявлених музейними працівниками у місцевого населення, знайдених ними в старих будівлях і навіть на смітниках. Тож підсумкова виставка музейних надходжень вийшла різноманітною й досить різноплановою.

За виставленими експонатами можна навіть прослідкувати певні етапи історичних і соціальних змін, зокрема науково-технічного прогресу – від ярма для волів до арифмометра, радіоли та портативного телевізора. Можна також побачити певну еволюцію побутових речей, одягу, знайти чимало свідчень особистих захоплень колишніх власників тих чи інших речей – альбомів-пісенників, зразків рукоділля, вишивки, малюнків тощо.

Звісно, представлені в експозиції предмети відображають певний історичний період, а разом з тим у кожного з них своя історія, за кожним – долі конкретних людей.

Ярмо з селища імені Горького

«Оце ярмо передав нам Станіслав Башняк з селища імені Горького, – розповідає автор ідеї та упорядник експозиції – старший науковий співробітник музею Ірина Стеблина. – А врятував його студент Діма Мясніков. Побачивши, що господарі збираються це ярмо спалити, він приніс їм взамін колоду, а виявлений артефакт забрав і попросив свого односельця передати його до музею. Ось такі свідомі молоді люди у нас є».

Ірина Стеблина – старший науковий співробітник 
Криворізького історико-краєзнавчого музею 

Найдавнішими речами в експозиції її упорядниця називає вишиті й гаптовані сорочки, корсетку (безрукавку), кофту і пояс, які передав музею краєзнавець Ярослав Дзюба. Їм понад 100 років і належали вони його прабабусі, а потім – бабусі Уляні Митрофанівні Куценко. «Це автентичні речі, пошиті самостійно їхніми власниками», – пояснює Ірина Олександрівна, звертаючи увагу на особливості покрою і цікавий варіант вишивки. Оскільки, за словами Ярослава Дзюби, його рідня була родом з Полтавщини, то й варіант вишивки і крою походить саме звідти. Поряд з речами бабусі та прабабусі краєзнавця висить і передане ним фото його діда й прадіда.

Сорочка Уляни Митрофанівні Куценко (домоткане полотно, вишивка)

Корсетка, вишита сорочка і пояс Уляни Митрофанівні Куценко

В іншому розділі експозиції виставлені досить професійно виконані пейзажні замальовки на пожовклому від часу папері. «Ці роботи передала музею Галина Віленіна-Маякова, – розповідає Ірина Стеблина. – Вони написані аквареллю її дідом – Вітом Олексійовичем Рузським. Судячи з написів на звороті, замальовки зроблені в 1917 році в Манглісі і в 1918-му – в Тіфлісі. Схоже на те, що це майстерно виконані копії з якихось оригінальних робіт. Як розповіла Галина Віленіна-Маякова, її дід взагалі був надзвичайно обдарованою людиною – малював, займався музикою, грав у театрі».

В.О.Рузський (1883-1943, фото 1926 р.) та його рисунки (папір, акварель)

Ще один розділ експозиції «Скарби з бабусиного горища» переносить нас у воєнні та повоєнні роки. Біля портрета літньої жінки старенька безрукавка – по-народному «кацавейка» і плюшева куфайчина. Це речі колишньої зв’язкової УПА Єви Йосипівни Бойчук (1.01.1925 – 6.03.2010).

Портрет зв’язкової УПА Є.Й Бойчук роботи криворізького художника С.В. Агеєнка

Безрукавка («кацавейка») і плюшева куфайчина Є.Й. Бойчук

У 1944-му Єва Бойчук потрапила до рук енкаведистів і отримала від радянського режиму 25 років таборів. У 1948 році термін покарання їй було зменшено до 10 років. Відбувши зазначений термін у районах далекої півночі на лісоповалі, потім ще 6 років мусила жити там же «на поселенні». Там Єва Йосипівна зустріла й свого майбутнього чоловіка, який був вояком УПА і також відбував покарання. Коли завершився термін їхнього перебування «на поселенні», вони разом повернулися в Україну. Однак їхати на рідну Львівщину їм було заборонено. Найближчим до їхнього рідного дому містом, де їм дозволялося оселитися, виявився Кривий Ріг. Тут вони й зупинилися. Збудували невеличку хатинку на вулиці Глінки та так і прожили в ній усе своє подружнє життя. Після смерті Єви Йосипівни нові господарі помешкання стали викидати старі речі й музейники встигли відібрати деякі з них для експозиції.

Поряд привертає увагу розкритий сундук з речами. «Це традиційний набір переселенця, з яким у 50-ті роки минулого сторіччя приїздили на відбудову Кривбасу заробітчани, – пояснює Ірина Стеблина. – Окрім найнеобхідніших речей – рушника, білизни, одягу, взуття, ми бачимо й деякі предмети тогочасної «розкоші» – «ридикюль», годинник, художню книжку – роман А. Фадєєва «Молодая гвардия», широко рекламований у 50-ті й подальші роки радянською пропагандою. Цей набір передала нам Наталія Опанасівна Шишеніна, батьки якої після війни приїхали з Далекого Сходу до Кривого Рогу».

Сундук переселенця, 50-ті рр. ХХ ст.

Боти жіночі гумові, 50-ті рр. ХХ ст.

Речі типового радянського побуту доби «будівництва матеріально-технічної бази комунізму», яка згодом непомітно перейшла в добу «розвинутого соціалізму», нагадують про не таке вже й далеке минуле, просякнуте пафосом масштабного соціалістичного будівництва. Склянка з відбитком радянської епохи – зображенням відомого монумента «Робітник і колгоспниця». Алюмінієва номерна тарілка 50-х років з робітничої їдальні з досить символічним номером «666». Алюмінієва кружка. Ще нерозкрита бляшанка сухого молока 1967 року виробництва. Сифон для газової води (70-ті рр. ХХ ст.). Невідкоркована пляшка гідрокарбонатної натрієвої мінеральної води «Ессентуки -17» – 1988 року випуску... Тож яка вона на смак епоха запеклого будівництва «радянського раю», який чомусь весь час перетворювався на пекло?

Склянка з відбитком радянської епохи

Номерна тарілка з робітничої їдальні

Серед представлених експонатів цього періоду є й чимало дитячих іграшок ручної роботи. Очевидно, у радянської промисловості, зайнятої переважно дорослими проблемами, на радянських дітей потужностей не вистачало, тому заповнювати прогалини, звісно,  доводилось батькам. Щоправда і в самодіяльних майстрів дитячі іграшки частенько виходили з суто дорослим ідеологічним підтекстом. Як, наприклад, у автора представленого в експозиції іграшкового макету червоноармійської тачанки періоду радянсько-української війни та окупації України більшовицькою Росією.

Іграшковий макет червоноармійської тачанки

Разом з тим, у розділі, присвяченому 50-м – 80-м рокам минулого сторіччя, проглядають і перші ознаки сучасної цивілізації – лічильник лабораторний (1959 р.), арифмометр ВК-1 (1963 р.), радіоприймачі, радіоли, портативний телевізор. Милують око й більш вишукані сукні, чайні сервізи, посуд і навіть раритетні художні речі – вази японського виробництва, а також скульптурки й керамічні вироби вітчизняних майстрів тощо.

Ознаки сучасної цивілізації у радянському побуті

Арифмометр ВК-1 (1963 р.)

Радіоли

Віяння нового часу – сукня, спортивний костюм, радіоприймачі, портативний телевізор

До речі, японську вазу ХІХ сторіччя, знайдену в підмурку дідівської хати, передав до музею криворізький художник Федір Росомаха. А інша подібна японська ваза свого часу прибула до Кривого Рогу з далекого Хабаровська і потрапила до експозиції стараннями заступника директора музею Олександра Мельника. І таким чином обидві майже ідентичні японські вази зустрілися в експозиції криворізького музею.

Японські вази (ХІХ ст.)

На музейній підсумковій виставці речей побутового вжитку представлено й кілька картин. На одній з них відображено традиційну сценку з українського життя. Ця друкована репродукція картини «Побачення», яка з 70-х років прикрашала оселю Сидора Кривобоченка, завдяки його сину Анатолію тепер потрапила до музею. Як один із розтиражованих зразків національного образотворчого мистецтва, що прикрашали українські оселі в радянську добу невпинної денаціоналізації українського життя, картина «Побачення» нагадує про те, що українці усе ж таки свого не цуралися і прагнули постійно бачити своє.

Репродукція картини «Побачення» з оселі Сидора Кривобоченка

Ось таку подорож у часі допомогли здійснити «Скарби з бабусиного горища». Трохи прочинивши двері в минуле сторіччя, підсумкова виставка останніх надходжень до музею продемонструвала, як, здавалося, звичайні речі можуть стати незвичайними, якщо їм  надається можливість характеризувати епоху великих змін.

Володимир Стецюк

Фото автора

Теги: КривийРіг музей виставка скарбниці бабуся горище епоха
шаблоны для dle 11.2
Додати коментар