Перше Українське Свято Свободи

1 квітня (19 березня за ст. ст.) 1917-го у Києві відбувалося щось небачене досі. У півмільйонному місті на заклик Центральної Ради відбулася 100-тисячна демонстрація під українськими прапорами і гаслами.

Свято свободи: мітинг на Софійській площі. Фото: galinfo.com.ua

Саме про цю демонстрацію, яка отримала назву Перше Українське Свято Свободи, згадувала Христя Алчевська у вірші «Народний марш», де були такі слова:
 
«Гей, не дивуйте, добрії Люде,
Що на Вкраїні повстало:
Що сонце правди, Свято Свободи
Нам із небес засіяло».

Для Києва, де ще три тижні тому російська адміністрація не дозволила проведення навіть скромної церковної панахиди з нагоди роковин смерті Тараса Шевченка (все обмежилося маленьким дитячим літературним святом, на яке зібралася частина інтелігенції) це був справжній шок – 100 тисяч містян!

«Сталось щось надзвичайне. Україна залила Київські вулиці й площі. Ті українці, про яких писав недоброї слави «Київлянін», що їх зовсім немає, висипали на вулиці і рушили стрункими лавами з своїми прапорами… Більшість людности зустрічала радісно цей надзвичайний похід. Слава Україні! Слава Україні!! – лунало навколо. Але були й чорносотенці, що неситим оком дивилися на цей несподіваний похід... «Позвольте, да что-же это, – озвався поводирь їх, – да ведь эти хуже жидов». Крилате слово облетіло все місто, всі з сміхом переказували його...», – згадувала про цю демонстрацію Людмила Старицька-Черняхівська.

«Мета маніфестації 19 березня була осягнена: вона виявила наглядно й імпозантно, що українство – се не фікція в головах гуртка романтиків чи маніяків-інтелігентів, а жива сила, яка має силу над масами, їх рушає й підіймає», – писав у спогадах Михайло Грушевський. На деякий час навіть згадана Старицькою-Черняхівською газета «Киевлянін» – відомий у ті часи виразник офіційної російської думки – не знала, як на це реагувати. І лише за два тижні після події там на першій шпальті з’являється фейлетон А.Єжова «Враження. Майбутнє», де автор розгублено зазначає: «Досі ми звикли називати його (край довкола Києва – ред.) Росією. Виявляється ж, що це не так і ми живемо зовсім не в Росії, а в «Україні». В державі, якої ніколи не було, і тим не менше, воно народилося, як народжується казкова мрія в голові поета».

До Помаранчевої революції та Революції Гідності Перше Українське Свято Свободи лишалося наймасовішою демонстрацією українців, яку бачили вулиці Києва. Подробиці цієї події – у нашій традиційній рубриці «Історичний календар»: https://cutt.ly/NciHNGx

Українська демонстрація в Києві вщент розбила поширюваний російською пропагандою міф про те, що «Україна – це вигадка Австрійського генштабу». Бо за кілька днів вивести на вулицю таку кількість людей – жодна спецслужба на таке не здатна.
Утім, це не завадило путінській пропагандистській машині через сто років витягнути застарілий міф і почати його розкручувати по-новому, згадуючи настанови класика нацистської пропаганди Йозефа Геббельса, що чим більша брехня, тим охочіше в неї вірять. Чому так сталося і звідки взагалі взявся цей міф – розповідає наша традиційна рубрика «АнтиМіф»: https://cutt.ly/VciJREJ Бачити менше
 
Джерело:  Український інститут національної пам'яті
https://www.facebook.com/uinp.gov.ua/photos/a.332393123581995/1881742035313755
 
 
1917- у Києві відбувся 100-тисячний мітинг під українськими прапорами - Перше Українське Свято Свободи

1917, 1 квітня – за ініціативою Центральної Ради в Києві відбулося Перше Українське Свято Свободи. 100-тисячний мітинг патріотичних сил на Софійському майдані засвідчив устремління українців до національного самовизначення та  підтримав територіальну автономію України.
Свято Свободи стало найбільшою вуличною акцією за весь період революції.

Мітинг біля Київської міської думи. Фото: galinfo.com.ua

«Великими ріками й малими струмочками з 10 годин ранку текли люде з усіх кінців великої столиці України до головного пункту – Володимирського собору, де вище Київське духовенство, тепер з власної ініціативи, правило панахиду по Шевченкові, – повідомляли «Вісті з Української Центральної Ради» у номері за 3 квітня (21 березня) 1917-го. – А перед собором стояло українське військо під козацьким прапором, маяли численні знамена й прапори організованого по групам українства (робітники, чиновники, шкільна молодь з учителями, селяне і інш.)».

Процесія розпочинається о 12-й. «Попереду йдуть представники Центральної Української Ради, Українського Військового Комітету та комісар при Київському Виконавчім Комітеті п. Обручів. За ними військо, за військом громадянство, знову військо, знову громадянство, – військо, громадянство, без ліку, без краю…».

14 військових оркестрів і 7 хорів то грають, то співають «Ще не вмерла Україна», «Заповіт», навіть «Марсельєзу». Пройшли Бібіковським бульваром до Хрещатика, привітали міську думу, а потім по Трьохсвятительській вийшли до пам’ятника Богдану Хмельницькому, на площу перед Софійським собором. Залунали дзвони.

Освятили корогву Українського війська, а тоді розпочалося «перше вільне прилюдне Українське віче, на якому головою обрано було тов. Антоновича».

Репортери перелічують виступаючих: «від духовенства священик, який казав на тему, що «в своїй хаті  своя сила і правда і воля», від Київського війська підпоруч. М. Міхновський. Після цього від селянства, організованого в кооперативи, говорить п. Стасюк, що кличе стерти з пам’яти і з п’єдесталу монумента Хмільницькому слова «волімо під царя московського»…».

Після виступу Михайла Грушевського віче одноголосно ухвалило резолюцію, а «п. Демид Куницький заявив, що він жертвує десять тисяч на будівлю української гімназії… Радісно розходились люде – яких було на святі біля 100 тисяч (бо одного війська тисяч 30) – та гомоніли, що скоро за Вільну Україну до бою вже мілійони побірників стануть».

Українська маніфестація стала кульмінаційним моментом відродження національно-визвольного руху. Вона досягла своєї мети, виявивши масовий характер руху.

«Кожний з учасників походу, лягаючи спати того вечора, бачив перед очима сотні блакитно-жовтих прапорів, які рвались від подихів вітру до ясного неба і кричали про нашу силу і наше завзяття… А встаючи ранком до щоденної праці свідомий українець не чув вже самотності і не був одиноким – він переконався наочно, що в ногу з ним іде сотня тисяч щирих і завзятих побірників волі», – писав новий часопис українського студентства «Стерно».

У «Споминах» Михайла Грушевського є такі слова: «Своїм грандіозним характером, своїм одушевлінням, своїм ентузіазмом вона перейшла всі наші сподіванки… Українська маніфестація була переломним моментом в розвитку українського руху в Києві».

Джерело: Український інститут національної пам'яті
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/kviten/1/1917-v-kyyevi-vpershe-vidznachyly-svyato-svobody


Збудуємо разом перший на Криворіжжі пам’ятник герою Української революції
 
У Кривому Розі тривають роботи з підготовки до встановлення пам’ятника Головному отаману Холодного Яру Костю Пестушку (Степовому-Блакитному).

Фрагмент майбутнього пам'ятника Головному отаману Холодного Яру 
Костю Пестушку (Степовому-Блакитному) – скульптор Олександр Канібор, архітектор Євген Головін  

Оскільки пам’ятник будується за громадською ініціативою, то й передбачені проєктом будівництва кошти – 417,528 тис. грн., необхідно зібрати за рахунок посильних внесків, зроблених вдячними нащадками героїв Українського Визвольного Руху – членами Криворізької громади і небайдужими громадянами з інших міст і сіл України, які усвідомлюють надзвичайну важливість даної справи і моральний обов’язок щодо належного вшанування українських звитяжців, що віддали свої життя за нашу свободу.

Тож просимо уклінно наших земляків, співвітчизників, підприємців, бізнесменів і меценатів долучитися до нашої спільної справи – спорудження першого на Криворіжжі пам’ятника борцю за вільну Україну доби Української революції 1917-1921 років – одному з найвизначніших провідників українського повстанського руху в нашому краї отаману Костю Пестушку (Степовому-Блакитному). Це буде наш спільний гідний внесок у вшанування героїв Української Незалежності, дві визначні дати якої ми відзначаємо цього року – 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років і 30-річчя Державної Незалежності України.

Підтримати проєкт можна посильними внесками шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок ГО «Громадський клуб «Український час»:

П/р № UA353510050000026008878996198
у відділенні АТ «УКРСИББАНК» в м. Кривий Ріг,
МФО 351005, Ідентифікаційний код 43502775

або на корпоративну платіжну картку:

UKRSIBBANK BNP PARIBAS GROUP
5582 5920 7520 0189

Віддаймо належну шану тим, завдяки кому ми не забули про волю!

Меморіал Визвольного Руху
ГО «Громадський клуб «Український час»
Оргкомітет з відзначення 100-річчя подій Української революції на Криворіжжі

Теги: Українська_революція 1917 Київ Центральна_Рада Свято_свободи маніфестація 2021 КривийРіг пам'ятник шаблоны для dle 11.2
Додати коментар