«Від виборів до виборів живемо ми без вибору, бо вибору у нас насправді не буває». Під таким девізом протягом останніх тридцяти років української незалежності українці обирають собі таку ж незалежну від них владу по імені капець. То правий капець оберуть, то лівий… І вже дообиралися до того, що обрали повний капець.
«Що ж робити?» – схаменулися раптом найбільш притомні – поки повний капець іще остаточно не настав.
Але політики кивають на наступні вибори (ніби виборці схаменуться і замість повного капця оберуть собі щось інше).
Політологи говорять про рейтинги (ніби технологія програмування результатів майбутніх виборів за допомогою маніпулятивних соцопитувань і рейтингів, які запихають у мізки виборця через олігархічні зомбоящики, може спрацювати якимось іншим чином, а не як на попередніх виборах).
А виборці, спостерігаючи за тим, як безнадійно падають «рейтинги» їхніх зарплат і стрімко зростають «рейтинги» статків їхніх обранців, чешуть потилиці, брудно лаються… і знову так само обирають того ж таки найбільш рейтингового, ім’я якому капець-капецьович-капець.
І тут лунає нарешті здивований голос із зали: «А того, хто виставляє цього капця на вибори, робить йому рейтинги, розкручує його через зомбоящики і приводить у владу… поміняти не пробували?
Володимир Стецюк
