Друге пришестя

Концентрація брехні в Україні і в світі вже давно стала критичною

Фото: https://www.google.com.ua/


І.

Із братських могил довоєнних,
з неволі за ґратами в ката                        
колись повернулась на землю
забута, скалічена правда.

Своєю судьбою гіркою,
Гадала, розчулить байдужих.
З простертою вийшла рукою
І в заспані стукала душі:
– О змилуйтесь, людоньки ситі!
Розіпнуту тричі на нарах,
Розстріляну тричі й зариту,
Приміть, не лишайте на кару.
З років, де безмовнії тіні
спокою ніколи не мають,
прийшла не для помсти я нині –
прийшла повернути вам пам’ять.

Гидливо кривили всі пики,
Вражались нахабству такому:                              
– Це ж треба так бабі напитись –
Не відати сраму й закону.
– Куди ж це ти преш неприкритою?
Невже тебе й справді проґавили
колись в таборах інквізитори,
що кривду на троні поставили.

– Вдягни хоч спідничку, безстижа.
Поглянь, як студентики зирять!
Та тут не Нью-Йорки й Парижі –
Прикрий же страмовище, мимря.
– Шаліли парторги крикливі,
Зривались до псячого визку, –
Не личить водитись з такими
На втіху імперіалізму!
                                             
Вона ж, божевільна, пручалась.
За поли хапала і руки.
– Заждіть! Почекайте! – кричала…
…Її ж не взяли на поруки.


  ІІ.

Йшла правда нікчемною тінню                                                          
В яскравім неоновім світлі,
Й з портретів сміялась привітно
Брехня у державницькім чині.

О, як всі навчались старанно
В підступної шльондри тієї!
Чим гірше йшли справи життєві –  
Здавалась більш хибною й правда.
І гнали її звідусюди,
ганьбили, соромили, кляли
і янгольським хором співали,
віддавшись словесному блуду,
осанну неправді бездарній
з масним і довірливим личком.
І вірилось: все буде гарно –
Заможно, достойно й велично.

А та все кружляла між нами,
Куражилась у свистоплясці,
Чини приміряла і маски,
І ката мундир з орденами…
Обтяжена безміром власті
І титулом «гласа народу»,
Все кликала нас до свободи
Й до спільного вічного щастя.
І щедро несли ми пожертви
До тих вівтарів ненаситних.
Повсюдно читали «молитви»,
Щоб в душах всі сумніви стерти.

Та горя хіба ж ми уникли,
Як хвойді отій на догоду                          
Здобутії кров’ю свободи
Стирали з скрижалів величних?
Щоб в днину лиху й безталанну
Вигнанницю звать покаянно?
Дивіться – вже знов із туману
З кривавими вийшла вустами!
Іде, як біблейський месія,
З клеймом на чолі осяйному.
Вдивіться в очниці пустії –
То правда вертає додому…

                 . . . . . . .

Доволі вже, браття, дрімати
В годину негоди лихую,
Бо знов запроторять за ґрати
Небажану правду святую.
 
Володимир Стецюк

/Стецюк Володимир. Повстання, Кривий Ріг: Видавець Роман Козлов, 2017/

Фото: https://www.google.com.ua/шаблоны для dle 11.2
Додати коментар